Третій, завершальний, вебінар проєкту “Рамковий закон “Про управління відходами”: аналіз з перспективи відповідності принципам zero waste” зібрав пул експертів, які обговорили різні аспекти сміттєспалювання у системі управління відходами.
“За офіційними статистичними даними, щорічно в Україні утворюється приблизно 500 млн. т відходів. Практично всі вони (95%) відправляються на звалища, переробляється лише невеличка частка. Наразі обсяг вже накопичених відходів, за різними оцінками, становить від 15 до 36 млрд. т.”
Такі цифри навів у своєму виступі директор Департаменту з питань управління відходами та екологічної безпеки Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Роман Філоненко.
Також він зазначив, що ані в ЄС, ані в Україні спалювання відходів не заборонене. Вимоги до нього містяться у директиві про промислові викиди, а також і в українському законодавстві. Втім, наразі в Україні працює одне підприємство зі спалювання відходів — завод “Енергія” в Києві. Будівництво нових таких підприємств стримує проблема викидів, а також велика вартість обладнання.
“На мою думку, спалювання відходів не відповідає принципам циклічної економіки. Але в тих умовах, в яких зараз перебуває наша економіка та суспільство, від спалювання відходів ми поки що не зможемо відмовитися,”
– вважає Роман Філоненко і додає, що:
“до спалювання відходів ми повинні підходити виважено, застосовувати цю операцію лише тоді, коли неможливо застосувати шляхи повторного використання відходів”.
Про технологічні, економічні та екологічні аспекти спалювання побутових відходів розповів к.т.н., доцент кафедри екології та природозахисних технологій Сумського державного університету Дмитро Лазненко.
За його словами, в Україні нараховується 6 тисяч полігонів ТПВ, значна частина яких перевантажена або не відповідає нормам. Для зменшення обсягів звалищ, треба, перш за все запобігати утворенню відходів, як це передбачає ієрархія управління відходами. Але з тих відходів, що все ж таки утворилися, близько половини неможливо використати повторно або переробити. Схожа ситуація і в європейських країнах.
“В багатьох країнах левова частка цієї решти іде на спалювання. Інші віддають перевагу захороненню. Загалом в Європі 499 установок для спалювання відходів, причому їхня кількість зросла за останні роки. Щорічно в Європі спалюється 99 млн. т відходів,”
– говорить Дмитро Лазненко.
Журналістка та комунікаційна менеджерка проєкту «НЕбезпечне спалювання» від Zero Waste Alliance Ukraine Альона Нагаєвщук розповіла учасникам вебінару про міфи, які існують щодо спалювання відходів.
“Спалюючи відходи, ми зменшуємо їхній об’єм, але збільшуємо токсичність, навіть з найкрутішими технологіями спалення. Спалювання просто замінює потік одних відходів іншими”
– зазначає вона.
Спікерка спростувала поширений міф про те, що енергія, отримана шляхом спалення відходів, є відновлювальною. Насправді матеріали, з яких складаються відходи, отримані людьми з обмежених природних ресурсів (дерево, нафта тощо). Отже, сміттєспалювання продовжує виснажувати ресурси планети.
Також енергія від спалювання відходів не є дешевою. Так, витрати на будівництво та обслуговування сміттєспалювальних установок в десятки разів дорожче за утримання вугільних станцій і в 4 рази — за утримання атомних станцій.
Альона Нагаєвщук також попередила, що погоджуючись на будівництво сміттєспалювального заводу, громада зобов’язується під загрозою штрафів регулярно постачати йому певну кількість відходів. Надалі це може стати перешкодою для заходів зі зменшення кількості відходів. Яскравим прикладом такого економічного фіаско є завод в Копенгагені, відомий своїм гірськолижним схилом. Не маючи потрібної кількості відходів, Данія вимушена імпортувати їх.
“Якщо місто планує побудувати сміттєспалювальний завод, то місцевій владі слід прорахувати всі можливі ризики такого серйозного проекту. Адже наслідки можуть бути довгостроковими, затратними і небезпечними для довкілля і здоров’я людей”
– попереджає експертка і додає:
“Громадам треба поступово пересувати фокус уваги з того, як переробити відходи, у те, як запобігти їхній появі”.
Захоплюючись європейським досвідом зокрема зі спалювання сміття, ми не завжди маємо можливість перевірити таку інформацію. Та і самі місцеві мешканці можуть стати жертвами свідомого маніпулювання.
Про методи створення позитивного іміджу сміттєспалювальних підприємств розповіла медійниця, експертка з комунікації Неля Желамська.
Так, наприклад, гарні споруди сміттєспалювальних заводів у Відні та Копенгагені навмисно будувалися привабливими для туристів. І серед маси захоплених відгуків у ЗМІ мало хто звертав увагу на поодинокі попередження фахівців щодо недоліків цих підприємств. Звісно, PR-кампанії не завжди спрямовані на окозамилювання. Неля Желамська навела приклад міста Кропивницького, мешканці якого тільки після масштабної інформаційної кампанії почали свідомо сортувати свої відходи.
“Щоб сформувати мислення про рециклінг, потрібна поетапність. Ця інформаційна складова нашою державою повністю випущена. По суті, вона розвивається так, як це бачить окремий журналіст, окреме видання, окремий телеканал. І тільки деякі громадські організації можуть показати іншу сторону медалі. В Україні сфера поводження з відходами вимагає масштабних інформаційних кампаній – і на рівні держави, і з ініціативи підприємств, що працюють в цій сфері”
– каже експертка, Неля Желамська.
Переглянути вебінар цілком можна на платформі YouTube:
Проєкт “Рамковий закон “Про управління відходами”: аналіз з перспективи відповідності принципам zero waste” втілюється ГС “Український альянс нуль відходів” за підтримки Break Free from Plastic i Plastic Solution Fund.