Пластик і здоров'я: прихована ціна пластику - Zero Waste Alliance Ukraine

Переклад українською звіту п’яти представників громадських організацій (CIEL, Earthworks, TEJAS, UPSTREAM, GAIA) та двох вчених з Ексетерського університету про вплив виготовлення та використання пластику на здоров’я і довкілля.

Завантажити собі звіт у pdf

Пластик — це глобальна криза охорони здоров’я, що криється на видноті

Попри те, що він є одним із найбільш поширених матеріалів на планеті, що таке пластик і який його вплив на здоров’я людини, усвідомлюється недостатньо. Проте вплив пластику поширюється на нові сфери довкілля та харчового ланцюга, оскільки наявні пластикові вироби фрагментуються на менші частинки та концентрують токсичні хімічні речовини. Збільшення виробництва пластику лише посилюватиме ці наслідки.

Наразі дослідження впливу пластику на здоров’я людини здебільшого зосереджуються на конкретних питаннях життєвого циклу пластику — від гирла свердловини до нафтопереробного заводу, від полиць магазинів до споживання людьми, а також від утилізації до постійного впливу — як забруднювача повітря та океанічного пластику. Кожен етап життєвого циклу пластику, взятий окремо, створює значні ризики для здоров’я людини.

Сукупно вплив життєвого циклу пластику створює однозначно токсичну картину: пластик загрожує здоров’ю людей у планетарному масштабі.

Цей звіт містить детальний огляд наслідків для здоров’я, зумовлених пластиком, на кожному етапі його ланцюга постачання та життєвого циклу, а також розкриває численні шляхи впливу на здоров’я людини на кожному етапі. У звіті детально описуються фізичні наслідки ковтання, вдихання та контакту пластику зі шкірою, а також токсичні хімічні речовини, пов’язані з частинками пластику, зокрема хімічними добавками, засобами для оброблення пластику чи побічними продуктами пластику.

Звіт також виявив, що системні та тривожні прогалини в наших знаннях можуть призвести до посилення негативного впливу пластику та відповідних ризиків для робітників, споживачів, громад, що найбільше потерпають, та навіть громад, віддалених від джерел пластику. Незважаючи на ці прогалини, докази, зібрані в цьому звіті, переконують в нагальній необхідності застосувати підхід, що базується на принципі обережності, з метою захисту здоров’я людей від кризи, пов’язаної із забрудненням пластиком.

Ключові висновки

Пластик вимагає використання концепції життєвого циклу. Сьогодні вузькі підходи до оцінки та вирішення питання впливу пластику є неадекватними та недоречними. Розуміння ризиків, пов’язаних із пластиком, та реагування на них, а також прийняття обґрунтованих рішень щодо цих ризиків вимагає підходу повного життєвого циклу до оцінювання комплексного впливу пластику на здоров’я людини. Йдеться про те, щоб ми не створювали ще більших та складніших екологічних проблем, намагаючись вирішити цю.

На кожному етапі свого життєвого циклу пластик створює певні ризики для здоров’я людей, що виникають як через вплив самих частинок пластику, так і пов’язаних із ним хімічних речовин. Більшість людей у світі зазнають впливу на декількох етапах цього життєвого циклу.

Видобування та транспортування викопних первинних матеріалів для пластику

Видобуток нафти та газу, зокрема використання гідравлічного розриву пластів для видобутку природного газу, призводить до викиду безлічі токсичних речовин у повітря та воду, часто у значних обсягах. Понад 170 хімічних речовин, необхідних для здійснення гідророзриву, що використовуються для виробництва основних первинних матеріалів для пластику, мають відомі наслідки для здоров’я людини, зокрема канцерогенні захворювання, нейротоксичність, токсичність для репродуктивної системи та розвитку, погіршення імунної системи тощо.

Ці токсини мають безпосередній і документально зафіксований вплив на шкіру, очі та інші органи чуття, дихальну, нервову та шлунково-кишкову системи, печінку та мозок.

Нафтоперероблення та виробництво смол пластмаси та полімерних добавок

Перетворення викопного палива в смоли пластмаси та полімерні добавки призводить до викидів у повітря канцерогенних та інших високотоксичних речовин. Задокументовані наслідки впливу цих речовин охоплюють порушення нервової системи, репродуктивні проблеми та проблеми розвитку, рак, лейкемію та генетичні наслідки, як-от низька вага тіла при народженні.

Працівники та громади, розташовані поблизу нафтопереробних потужностей, піддаються найбільшому ризику і зазнають тривалого та гострого впливу через неконтрольовані викиди під час надзвичайних ситуацій.

Споживчі товари та паковання

Використання пластикових виробів призводить до заковтування та/або вдихання великої кількості як частинок мікропластику, так і сотень токсичних речовин, що мають канцерогенний вплив та зумовлюють порушення розвитку та ендокринної системи.

Викиди токсичних речовин в результаті управління пластиковими відходами

Усі технології управління пластиковими відходами (зокрема інсинерація, спільна інсинерація, газифікація та піроліз) призводять до викиду токсичних металів, як-от свинець та ртуть, органічних речовин (диоксини та фурани), кислотних газів та інших токсичних речовин, у повітря, воду та ґрунти. Усі подібні технології призводять до прямого та непрямого впливу токсичних речовин на робітників та сусідні громади, зокрема через вдихання забрудненого повітря, безпосередній контакт із забрудненим ґрунтом або водою, а також споживання продуктів, вирощених у забрудненому цими речовинами середовищі. Токсини від викидів, золи та шлаку в купах для спалювання, можуть поширюватися на великі відстані та осідати в ґрунті та воді, врешті-решт потрапляючи в людський організм після накопичення в тканинах рослин і тварин.

Фрагментація та мікропластик

Мікропластик, що потрапляє в організм людини шляхом прямого впливу через контакт зі шкірою, ковтання або вдихання, може призвести до низки негативних процесів, зокрема запалень, генотоксичності, оксидативного стресу, апоптозу та некрозу, що пов’язані з безліччю наслідків для здоров’я, як-от рак, серцево-судинні захворювання, запальні захворювання кишківника, діабет, ревматоїдний артрит, хронічне запалення, аутоімунні захворювання, нейродегенеративні захворювання та інсульт.

Каскадний вплив під час руйнування пластику

Більшість пластикових добавок не зв’язані з полімерною матрицею і легко вимиваються у довкілля, тобто повітря, воду, їжу або тканини тіла. Що більше частинки пластику розкладаються, то більше відкриваються нові ділянки поверхні пластику, що дозволяє добавкам із середини вимиватися на поверхню частинок і далі — у довкілля та потрапляти в людський організм.

Постійний вплив на довкілля

Як тільки пластик потрапляє у довкілля у вигляді макро- або мікропластику, він забруднює харчові ланцюги та накопичується у них через сільськогосподарські ґрунти, наземні та водні харчові ланцюги та водопостачання. З цього пластику у довкілля можуть вимиватися токсичні добавки або вже у самому довкіллі можуть концентруватись токсини, які знову стають біодоступними для прямого або непрямого впливу на людину.

Невизначеність та прогалини у знаннях перешкоджають повному оцінюванню впливу на здоров’я, обмежують здатність споживачів, громад та регуляторних органів робити обґрунтований вибір та посилюють як поточні, так і довгострокові ризики для здоров’я на всіх етапах життєвого циклу пластику.

Приховані ризики

Надзвичайний брак прозорості даних щодо хімічних речовин, присутніх у більшості пластиків, та процесів їх виробництва перешкоджає комплексному оцінюванню їх впливу. Широкий захист конфіденційної бізнес-інформації та неадекватні вимоги до розкриття інформації відіграють ключову роль у створенні такої невизначеності й знижують здатність регуляторних органів розробляти адекватні гарантії; споживачів — робити обґрунтований вибір; а громад, що найбільше потерпають, і сусідніх громад — обмежувати вплив пов’язаних із пластиком загроз для здоров’я.

Брак розуміння перехресних впливів та синергетичних ефектів

Процеси оцінювання ризику не дозволяють оцінити наслідки кумулятивного впливу на здоров’я сумішей тисяч хімічних речовин, що використовуються у споживчих товарах, як-от пакованні для харчових продуктів, та потрапляють у довкілля.

Пластик у харчовому ланцюзі

Незважаючи на повсюдну присутність пластику та мікропластику та їхній потенційно високий вплив, що здійснюється різноманітними шляхами, дослідження їхнього впливу та переміщення через наземне середовище, морські екосистеми та харчові ланцюги є обмеженим. Потенційне потрапляння мікропластику та пов’язаних із ним токсичних хімічних речовин у посіви та тварин вимагає термінового та постійного вивчення.

Пластик у людях

Мікроволокна та інші мікрочастинки пластику дедалі частіше знаходять у тканинах людини. Поки ми не зрозуміємо ці наслідки краще, нам слід застосувати підхід, що базується на принципі обережності, для обмеження виробництва та використання цих стійких забруднювачів.

Зниження токсичного впливу пластику вимагатиме різноманітних рішень та варіантів, оскільки пластик має складний життєвий цикл із різноманітними складовими.

Пріоритезація прав людини та людського здоров’я при прийнятті рішень

На кожному етапі життєвого циклу пластику та на всіх цих етапах рішення мають прийматися із дотриманням прав людини на здоров’я та здорове довкілля. Незважаючи на невизначеності, наявні дані про серйозні наслідки життєвого циклу пластику виправдовують суворе застосування підходу, що базується на принципі обережності, до життєвого циклу пластику та загального скорочення виробництва й використання пластику.

Визнання взаємодії впливів

Оцінки впливу на здоров’я, що зосереджуються виключно на пластикових компонентах продуктів, ігноруючи тисячі добавок та їх дію на кожному етапі життєвого циклу пластику, є завжди неповними.

Перетворення невидимого на видиме

Вирішення проблеми забруднення пластиком потребуватиме адаптації та прийняття законодавства для забезпечення доступу до інформації щодо нафтохімічних речовин у продуктах та процесах, а також збільшення кількості незалежних досліджень для заповнення наявних та майбутніх прогалин у знаннях.

Розроблення рішень щодо прозорості, участі та права на захист

При визначенні, розробленні та реалізації можливих рішень щодо кризи, пов’язаної із забрудненням пластиком, прозорість є ключем до успіху. Прозорість необхідна для виявлення природи та широти впливу токсичних речовин, а також для оцінювання можливого впливу на здоров’я та довкілля технологій, які рекламуються як «рішення» проблеми забруднення пластиком, як- от інсинерація та технології перетворення пластику на пальне. Такі рішення повинні забезпечувати не лише доступ до інформації, але й право на дієву участь у прийнятті рішень щодо ризиків, пов’язаних із пластиком, та доступ до правосуддя у разі виникнення шкідливих наслідків.

Думати глобально, діючи скрізь

Виробництво, використання та утилізація пластику переплітаються в ланцюгах поставок, які перетинають і повторно перетинають кордони, континенти й океани.

На сьогодні зусилля, спрямовані на подолання впливу пластику на здоров’я людини, здебільшого ігнорують глобальні виміри життєвого циклу пластику та кризу, пов’язану з пластиком. Тому успішні заходи на місцевому рівні або стосовно одного потоку продукції, часто послаблюються чи нейтралізуються появою нових видів пластику, нових добавок і нових шляхів впливу. Поки влада не протиставить наслідкам повного життєвого циклу пластику зусилля на всіх рівнях, поточний фрагментарний підхід до вирішення кризи, пов’язаної із забрудненням пластиком, приречений на поразку.

Донині зусилля щодо подолання кризи, пов’язаної з пластиком, мали незначний успіх. Це результат великої кількості факторів: масштабу та складності впливів, обмежень систем оцінювання ризиків (зокрема, сукупного впливу хімічних речовин та обмежених даних про вплив), довгих та складних ланцюгів постачання, значного фінансового інтересу у збереженні статусу-кво та заперечення промисловістю негативних наслідків для здоров’я. Проте, хоча економічні інтереси промисловості пластмас справді величезні, фінансові втрати для суспільства ще більші.

Висновки цього звіту зрозумілі. Навіть за наявності обмежених даних, вплив пластику на здоров’я впродовж усього його життєвого циклу вкрай високий. Для подолання цієї загрози життю та правам людини необхідно здійснити та прийняти чимало дій та рішень. Щоб бути ефективними, вони мають, врешті-решт, знизити виробництво, використання та утилізацію пластику та пов’язаних із ним токсичних хімічних речовин.

Вступ

Попри те, що він є одним з найбільш поширених матеріалів на планеті, природа, джерела, вплив та різноманітність пластику залишаються недостатньо зрозумілими для більшості людей.Загалом, пластмаси (пластики) — це синтетичні органічні полімери, тобто гігантські синтетичні молекули, що складаються з довгих ланцюгів коротших молекул; переважно їх отримують із викопного палива. Для спрощення, у цьому звіті під пластиком мається на увазі розмаїття полімерів та
продуктів з різним хімічним складом. Здатність утворювати довгі цілісні молекулярні ланцюги є ключовою для розуміння функціональності, повсюдності та довговічності пластику, оскільки вона дозволяє пресувати, розкатувати, розтягувати смоли пластмаси та надавати їм будь-якої необхідної форми. Ця універсальність зробила пластик невід’ємною частиною нашого матеріального світу, постійно присутньою у нашому житті в усьому, починаючи від пластикових пляшок, пакетів, харчової упаковки й одягу, та закінчуючи протезуванням, деталями автомобілів і будівельними матеріалами.

Використання пластику як замінника традиційних матеріалів і як основи для нових категорій матеріалів зросло в геометричній прогресії з кінця Другої світової війни, коли виробники пластику шукали нові споживчі ринки для виготовлених матеріалів та виробничих потужностей, побудованих для підтримки військових дій.

Згідно з нещодавнім аналізом усього будь-коли виробленого пластику, світове виробництво пластику зросло з 2 млн метричних тонн (Мт) у 1950 р. до 380 млн Мт у 2015 році. На кінець 2015 року було вироблено 8 300 млн Мт пластику з первинної сировини. Важливо зауважити, що приблизно дві третини всього будь-коли виробленого пластику було викинуто в довкілля, і він залишається там у певній формі — як сміття в океанах, як мікро- або наночастинки в повітрі та
сільськогосподарських ґрунтах, як мікроволокна у запасах води або як мікрочастинки в організмі людини. Дійсно, пластик зараз настільки повсюдний у довкіллі, що за його присутністю можна визначити вік та характер осадових відкладень, у яких він похований. Іншими словами, пластик є ключовим геологічним показником «Пластикової епохи Пластицену», епохи, яку часто називають антропоценом, геологічним періодом, в якому люди почали суттєво впливати на наземні екосистеми. Зростання виробництва, використання та споживання пластику викликало занепокоєння з приводу його потенційного впливу на здоров’я людини та довкілля, принаймні з 1970-х років, а в останні два десятиліття частота та актуальність занепокоєнь зросли.

Приблизно дві третини всього будь-коли виробленого пластику було викинуто в довкілля і він залишається там у певній формі — як сміття в океанах, як мікро- або наночастинки в повітрі та сільськогосподарських ґрунтах, як мікроволокна у запасах води або як мікрочастинки в організмі людини.

Більшу частину цього часу увага була звернена на вплив на здоров’я людини конкретного первинного матеріалу, з якого виробляється пластик, або добавок, зокрема серед конкретних груп населення, наприклад, працівників, які зазнають впливу бензену, немовлят, які зазнають впливу фталатів та інших полімерних добавок, чи споживачів, які зазнають впливу бисфенолу А, що міститься в харчовому пакованні.

Це зростання занепокоєння і далі супроводжується зростанням виробництва та використання пластику. Більше половини всього будь-коли створеного пластику було вироблено за останні 15 років, і масштаби виробництва зростають з кожним роком. Це зростання має ще більше прискоритись з огляду на бум дешевого сланцевого газу, отриманого в результаті фрекінгу, що забезпечило низьку ціну та великі запаси первинної сировини для пластику. Згідно з поточними інвестиційними прогнозами, виробництво етилену та пропілену, двох основних видів первинної сировини, що використовуються для виробництва пластику, до 2025 року зросте на 33-36% — це приблизно 100 млн Мт.

Хоча занепокоєння щодо впливу пластику заперечувалось або применшувалось (а іноді це продовжується і досі), масштаби та нагальність кризи, пов’язаної із забрудненням пластиком, об’єднали світову спільноту задля здійснення правових, наукових та адвокаційних ініціатив у цілому світі для її вирішення. Успішні ініціативи охоплюють законодавчу заборону пластикових пакетів та одноразових пластикових виробів, ініціатив zero-waste міст, прибирання пляжів, дослідження нових технологічних рішень щодо боротьби з відходами та пропозиції щодо використання міжнародної правової бази для глобального вирішення проблеми забруднення пластиком. Багато з цих зусиль зумовлені видимим, відчутним імперативом звільнити наші океани та інші екосистеми від забруднення пластиком.

На сьогодні обговорення питань впливу пластику на здоров’я та довкілля зазвичай зосереджене на конкретних етапах життєвого циклу пластику: під час використання та після утилізації. Однак життєвий цикл пластику та пов’язані з ним наслідки для здоров’я людини виходять далеко за межі цих двох етапів в обох напрямках, охоплюючи попередні етапи, під час видобутку сировини, транспортування та виробництва, та наступні, коли пластик потрапляє у довкілля та розкладається на мікро- та нанопластик. Дедалі більше досліджень та розвідок пропонують нові дані про прихований, всепроникний вплив мікро- та нанопластику на здоров’я людини та довкілля.

Майже весь пластик, що виробляється сьогодні (більш як 99%) виробляється із запасів викопного палива (переважно етилену та пропілену, що отримуються з рідин природного газу або з лігроїну, побічного продукту переробки сирої нафти; останнім часом пропілен отримують також із вугілля). Отже, насправді життєвий цикл пластику починається з вугільної шахти, гирла свердловини чи бурового майданчика, коли викопне паливо, яке стане пластиком, розпочинає свій шлях в економіку та людське довкілля.

Цей звіт консолідує найкращі доступні та раніше розрізнені дослідження щодо впливу пластику на здоров’я людини впродовж усього його життєвого циклу, щоб надати цілісне уявлення про весь спектр та масштаби кризи в галузі здоров’я, пов’язаної з ланцюгом постачання пластику та його виробництвом, використанням, утилізацією, і присутністю у довкіллі. Звіт складається із таких розділів:

ВИДОБУВАННЯ І ТРАНСПОРТУВАННЯ

Викопне паливо видобувається з гирла свердловини або з бурових майданчиків, а потім транспортується трубопроводом або залізницею на нафтопереробні та переробні заводи.

ПЕРЕРОБЛЕННЯ ТА ВИРОБНИЦТВО

Завдяки переробленню на нафтопереробних заводах та крекінг-установках ці вихідні сировини перетворюються на полімери, які складають основу економіки пластику. Ці первинні полімери, в свою чергу, поєднують із широким спектром нафтохімічних добавок, щоб надати смолам пластмаси специфічні характеристики, наприклад зробити пластик прозорого кольору, м’яким, твердим та/або гнучким, або надати йому властивості, які роблять його непроникним для світла або кисню, запобігають розмноженню бактерій тощо, і які перетворюють його на продукти, придатні для використання в усіх сферах діяльності.

СПОЖИВАННЯ

На етапі використання зношення призводить до того, що деякі продукти, як-от шини або текстильні волокна, розкладаються, а в довкілля потрапляють мікро- та наночастинки пластику та волокна чи вимиваються токсичні добавки, наприклад через домашній пил та з паковання в їжу.

УПРАВЛІННЯ ПЛАСТИКОВИМИ ВІДХОДАМИ

Наприкінці свого життя, яке може бути як дуже коротким для пластикової харчової упаковки та всіх одноразових виробів, так і значно довшим, як у випадку з будівельними матеріалами, всі пластикові вироби перетворюються на пластикові відходи. Станом на 2015 рік із приблизно 6 300 Мт утворених пластикових відходів близько 9% було перероблено, 12% спалено, а 79% накопичено на звалищах або в природному середовищі. Навіть незначна частка пластику, яку справді збирають, зазнає промислового перероблення і впливає на здоров’я людей та довкілля.

ПЛАСТИК У ДОВКІЛЛІ

Як тільки пластик потрапляє у довкілля у вигляді макро- або мікропластику, він повільно фрагментується (розпадається) на більш дрібні частинки, забруднюючи всі елементи довкілля (повітря, воду та ґрунт), накопичуючись у харчових ланцюгах і виділяючи токсичні добавки або концентруючи інші токсичні хімічні речовини в довкіллі, що робить їх знову біодоступними для прямого або непрямого впливу на людину.

Тому, щоб повністю оцінити вплив нашої глобальної залежності від пластику на здоров’я, слід не лише враховувати кожен етап його життєвого циклу, але й усі можливі шляхи впливу різноманітних речовин, що використовуються та виділяються впродовж цього життєвого циклу. Вплив будь-якої речовини на здоров’я людини буде різнитися залежно від шляху впливу конкретної речовини: вдихання — те, чим ми дихаємо, ковтання — те, що ми їмо та п’ємо, та контакт зі шкірою — те, чого ми торкаємось або контактуємо зовні.

Насправді життєвий цикл пластику починається з вугільної шахти, гирла свердловини або бурового майданчика, коли викопне паливо, яке стане пластиком, розпочинає свій шлях в економіку та людське довкілля.

Часто говориться про те, що комплексному розумінню впливу пластику на здоров’я людини перешкоджає брак даних щодо кількісної оцінки кумулятивних ризиків тривалого впливу, і що існує лише обмежена інформація про показники розкладання та фрагментації, вимивання хімічних речовин у довкілля та входження у харчовий ланцюг. Однак, хоча в цьому звіті справді зафіксовано прогалини в знаннях, нові дослідження допомогли спростувати попередній погляд на пластик як на інертну та безпечну речовину.

Дослідження все частіше демонструють, що ті самі характеристики, що роблять пластик матеріалом придатним для різноманітного та бажаного застосування для поліпшення життя людини, як-от легкі та неймовірно міцні молекулярні зв’язки, роблять їх широко розповсюдженою, всюдисущою та стійкою загрозою для здоров’я людей і нашої екосистеми.

Аналогічно безліч досліджень, що виявляють негативні наслідки багатьох полімерних добавок для здоров’я людини, свідчать, що існують значні ризики для здоров’я людини, і тому виправданим є підхід, що ґрунтується на принципі обережності.

Видобування і транспортування

Дев’яносто дев’ять відсотків пластику отримують із викопного палива. Пластик може бути вироблений та виробляється з усіх видів викопного палива. Найбільш ранні вуглеводневі пластики, як-от колись всюди поширені нейлони, отримували з вугілля, і вугілля досі залишається важливим джерелом виробництва пластику в деяких регіонах, зокрема в Китаї. Незадовго до Другої світової війни розвиток полімерів із нафтових сировинних ресурсів стрімко зріс. Коли війна закінчилася, виробники пластику почали шукати та створювати нові сфери використання та збуту смол пластмаси та виробів із пластику. Відтоді пластик виробляють із суміші нафти, газу та, меншою мірою, вугілля, залежно, головним чином, від доступності та вартості основних сировинних ресурсів.

У США буріння нафти та газу розпочалося на початку 1900-х років; використовувалось традиційне буріння, що передбачає буріння вертикальної свердловини. Пізніше з’явилося нетрадиційне буріння, яке полягає в тому, що свердловину бурять спочатку вертикально, а потім горизонтально на більш як дві милі. Поява нових технологій гідророзриву пластів на межі ХХІ століття уможливила доступ до запасів природного газу, які раніше були недоступні для видобування. Разом нетрадиційне буріння та технологія гідророзриву призвели до масштабного нафтового та газового буму між 2006 та 2015 роками, що, у свою чергу, посилив бум виробництва пластику. Що більше розширюються способи та місця видобутку, то більше зростають викиди токсичних хімічних речовин у воду, повітря та їжу, призводячи до значних ризиків для здоров’я населення.

Гідророзрив, який часто називають фрекінгом, — це процес створення тиску, під дією якого підземні гірські породи (сланці) розтріскуються або розриваються для вивільнення нафти та газу. Для запобігання змиканню відкритих тріщин сланцевих порід у процесі фрекінгу використовується суміш хімічних речовин, піску та прісної води. Це призводить до витікання нафти та газу із свердловини так само, як і інших «відпрацьованих» рідин, зокрема води, піску та хімічних речовин, що використовуються для буріння свердловини, разом із сірководнем (H2S) та різними вуглеводнями, як-от бензеном, толуеном, етилбензеном, і ксиленом — групою, що називається BTEX.

Видобуток нафти та газу відбувається у п’ять стадій:

Понад мільйон галонів води, піску та хімічних речовин транспортується для закачування у свердловину.
Підготовка до виробництва: готується майданчик, буриться свердловина та, під високим тиском, закачується в неї вода, пісок, хімічні речовини, зокрема шляхом впорскування пластикових гранул, покритих слаборадіоактивним матеріалом.
Суміш, що знаходиться під тиском, спричиняє розтріскування сланцю, а пісок тримає тріщини відкритими та уможливлює надходження нафти і газу в свердловину.
Виробництво: активний видобуток нафти, газу та відпрацьованих рідин.
Транспортування, зберігання в баках або резервуарі та постачання нафти й газу.

Використану (технічну) воду, нафту та газ перекачують на оброблення для використання. Існує два типи газу, добутого методом гідророзриву: мокрий і сухий. Сухий газ — це здебільшого метан, натомість вологий газ містить «рідини природного газу» (РПГ), що складаються з етану, пропану, бутану та пентану. Хоча всі вуглеводні можна перетворити на пластик та його прекурсори, етан легше «розтріскується» в етилен, один із основних компонентів пластику, і тому йому надається перевага як первинній сировині для виробництва пластику.

Через бум фрекінгу дешевий природний газ став дуже поширеним. «Завдяки буму видобутку сланцевого газу, США є найпривабливішим місцем у світі для інвестування у виробництво хімічних речовин і пластику. Це вражаюче зростання конкурентоспроможності», — повідомила Американська хімічна рада у 2014 році.

НАСЛІДКИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я

Забруднення повітря

За оцінками, лише в Сполучених Штатах 12,6 мільйона людей живуть у радіусі пів милі від нафтогазових об’єктів. Дослідження демонструють, що розвиток нафтогазової промисловості спричиняє забруднення повітря, зокрема під час виробництва, перероблення, транспортування та зберігання. У період з 2009 по 2015 рр. 685 авторитетних наукових досліджень вивчали впливи фрекінгу. З 46 досліджень якості повітря, 87% вказали на підвищені викиди забруднювачів у повітря.

Забруднення повітря, яке відбувається під час «підготовки до виробництва», тобто буріння, закачування під високим тиском води, піску та хімічних речовин і факельного спалювання газу — процесу, який використовується у промисловості для спалювання надлишкових газів — здебільшого добре відоме. Факельне спалювання або видалення надлишкових газів, які вважаються відходами, збільшилося внаслідок швидкого розширення нафтогазової промисловості, і це може призводити до викидів токсичних хімічних речовин у повітря. Оскільки на одну свердловину потрібно 2 300 вантажівок з водою, піском та іншими матеріалами, дизельні вантажівки також спричиняють забруднення повітря на стадії підготовки до виробництва. Дизельні викиди від вантажних автомобілів виділяють токсичні хімічні речовини, як-от BTEX і забруднення ТЧ, дрібними частинками й краплями рідини, які змішуються у повітрі. При вдиханні вони можуть призвести до серцево-судинних та респіраторних захворювань, як-от задишка, запалення легень та посилення симптомів астми.

Озон

Забруднення повітря також впливає на здоров’я громад, що живуть далі від нафтогазових об’єктів. Щорічно видобуток нафти та газу призводить до викиду понад дев’яти мільйонів тонн метану та інших забруднюючих речовин, зокрема летких органічних сполук (ЛОС). ЛОС, змішуючись із оксидами азоту (NOX) і потрапляючи на сонячне світло, призводять до забруднення озоновим смогом або приземним озоном, що є шкідливим для здоров’я людини. Озоновий смог, спричинений нафтогазовим забрудненням, впливає на сільські громади, і може поширюватися на відстані до 200 миль від місця забруднення.

Тривалий вплив приземного озону може погіршити функцію легень та призвести до астми та хронічної обструктивної хвороби легень. Це особливо шкодить дітям, активним молодим людям, які проводять багато часу на свіжому повітрі, людям із наявними респіраторними захворюваннями та людям похилого віку. Прогнози свідчать, що до 2025 року лише в США буде зафіксовано 750 000 нападів астми влітку у дітей віком до 18, більш як 2 000 звернень до швидкої медичної допомоги через астму та 600 випадків госпіталізації у зв’язку з проблемами дихальних шляхів через озоновий смог від забруднення нафтою та газом.

Вплив на громади, що найбільше потерпають

Вплив на здоров’я громад, які живуть поблизу нафтогазових свердловин, варіюється залежно від шляхів впливу на організм (вдихання, ковтання, контакт зі шкірою та очима, вплив шумового забруднення на слух), тривалості впливу, дози, суміші хімічних речовин і таких чинників вразливості, як вік, попередні проблеми зі здоров’ям та історія впливу довкілля. Шкідливі забруднювачі, що виділяються в результаті нафтогазових операцій, можуть впливати, крім шкіри та очей, на дихальну, кровоносну, репродуктивну, імунну, нервову і травну системи. На відміну від негайних впливів на шкіру та очі, які можуть виникнути у разі контакту, інші наслідки для здоров’я, які не завжди є очевидними, можуть мати непередбачуваний та відтермінований вплив упродовж усього життя для людей та їхніх нащадків.

Із 353 хімічних речовин, пов’язаних із видобутком нафти та газу, 75% впливають на шкіру, очі та інші органи чуття, дихальну систему, шлунково-кишкову систему та печінку. До 50% хімічних речовин можуть впливати на мозок/нервову систему, імунну та серцево-судинну системи та нирки. Крім того, дослідження виявили, що вища концентрація фрекінгових свердловин тісно пов’язана з вищим рівнем госпіталізації через серцеві або неврологічні проблеми.

Психічне здоров’я та права людини

Хоча наслідки видобування, транспортування та зберігання нафти та газу для психічного здоров’я є одним із найменш вивчених напрямів, дослідження виявили, що громади, які проживають поблизу ділянок видобування нафти та газу, є вразливими до психологічних наслідків, що ведуть до стресу, травм і безсилля.

Гучний шум від фрекінгу та буріння, газових компресорів, транспортних засобів та іншого важкого обладнання може спричинити порушення сну, спровокувати стрес та підвищити високий кров’яний тиск, викликати діабет, серцеві захворювання, депресію та труднощі у навчанні у дітей.

В усьому світі лідери громад та активісти зазнають погроз, переслідувань, тортур, насильства та навіть убивств через свою діяльність щодо захисту здоров’я та довкілля своїх громад, мирно протестуючи проти нових проєктів з видобутку нафти та газу.

Ризики для дітей, немовлят і вагітних жінок

Дослідження показують, що ризики для здоров’я вразливих груп населення, як-от дітей, немовлят і вагітних жінок, особливо високі в регіонах зі значним видобутком нафти та газу. У процесі буріння нафтових та газових свердловин і фрекінгових робіт використовуються та виділяються хімічні речовини, що, як відомо, порушують роботу ендокринної системи, системи залоз, яка виробляє гормони та регулює все — від голоду до репродуктивних функцій — та впливає майже на кожну клітину, орган і метаболічну функцію.

Ендокринні руйнівники — це хімічні речовини, що можуть впливати на роботу ендокринної системи організму та спричиняти негативні наслідки для системи розвитку, репродуктивної, нервової та імунної системи. Дослідження пов’язують ендокринні руйнівники з раком, ожирінням, діабетом, метаболічними захворюваннями, безпліддям i підвищеним ризиком в період внутрішньоутробного та раннього розвитку немовлят, коли формуються органи та нервова система. Тридцять сім відсотків хімічних речовин, що використовуються для фрекінгу, є ймовірними ендокринними руйнівниками.

Шкідливість впливу на репродуктивну функцію і розвиток пов’язані з наявністю хімічних речовин, зокрема бензену, толуену, етилбензену та ксиленів, що руйнують ендокринну систему та використовуються у розробці нафти та газу.

Дослідження у Британській Колумбії виявило підвищений рівень муконової кислоти, що є маркером впливу бензену, в сечі вагітних жінок, які проживають поблизу місць фрекінгу. Дослідження у Пенсильванії показали, що серед матерів, які проживають поблизу місць фрекінгу, ризик передчасних пологів збільшується на 40%, показники здоров’я немовлят гірші, а вага при народженні значно нижча. Дослідження в Колорадо виявили вищий рівень поширення вроджених вад мозку, хребта, спинного мозку та серця і вищі показники лейкемії серед дітей та молоді, які проживають у районах інтенсивного видобутку нафти та газу. Встановлено, що хімічні речовини, які викликають рак і які використовуються під час фрекінгу, забруднюють як воду, так і повітря сусідніх громад, що може збільшити ризик дитячої лейкемії.

Вода

Шкідливі хімічні речовини, які використовуються у фрекінгу, можуть потрапляти в питну воду — через розливи, неправильне поводження зі стічними водами або недосконалу інфраструктуру — і можуть призвести до негативного впливу на здоров’я людей. Сорок із 58 академічних досліджень якості води поблизу ділянок видобутку нафти та газу (69%) свідчать про забруднення води через видобуток нафти та газу. Лише у чотирьох штатах США — Колорадо, Нью-Мексико, Північній Дакоті та Пенсильванії — у 2005-2014 роках у зв’язку з фрекінгом було зафіксовано 6 648 розливів.

Відпрацьована вода після фрекінгу — це суміш води, що використовується для здійснення гідравлічного розриву, солей, токсичних хімічних речовин, органічних речовин та радіоактивних речовин, що трапляються в природі.

Відпрацьована вода є загрозою для джерел питної води та місцевих екосистем, зокрема через:

розливи відпрацьованої води;
закачування відпрацьованої води у свердловини, що мають витік у підземні води, або закачування відпрацьованої води безпосередньо у підземні води;
виливання неправильно очищеної відпрацьованої води;
виливання або зберігання відпрацьованої води у негерметичних ямах для води, що призводить до витоку в підземні води.

Агентство США з охорони довкілля (USEPA) виявило 1 606 хімічних речовин, пов’язаних із фрекінгом, зокрема 1 084 хімічних речовин, що використовуються для здійснення гідравлічного розриву, та 500 хімічних речовин у відпрацьованих водах. З них 173 хімічні речовини відомі як такі, що впливають на здоров’я людини у разі потрапляння в організм із ковтанням, спричиняючи, зокрема:

Рак;
Нейротоксичність;
Наслідки для імунної системи;
Зміну маси тіла та хімічного складу крові;
Токсичність для печінки та нирок;
Токсичність для репродуктивної системи та розвитку.

Трубопроводи

Нафтогазовий бум у США призвів до різкого збільшення будівництва трубопроводів природного газу в країні. Трубопроводи необхідні для транспортування природного газу від місця видобутку до нафтопереробних заводів, портів і споживачів. Наразі довжина трубопроводів, що транспортують природний газ по території США, становить, за оцінками, три мільйони миль. Газозбірні колектори транспортують газ від свердловини до газозбірного трубопроводу, який, у свою чергу, переміщує продукт до магістрального газопроводу або безпосередньо на ринок.

Хоча трубопроводи підземні, вони становлять загрозу не лише для підземних водних шляхів, а й для людей та наземних середовищ існування. Трубопроводи недовговічні, нестійкі до промерзання ґрунту, корозії, тріщин та витоків. У період між 2010 і 2017 роками лише в США в результаті аварій на трубопроводах загинуло 100 людей, 500 зазнало травм, тисячі людей були евакуйовані, а понад 17 мільярдів кубічних футів метану витекло. Трубопроводи, які використовувались для
транспортування нафти, газу або відпрацьованих вод, стали причиною понад 7 000 розливів, витоків та аварій із 2009 року, призводячи до подальшого збільшення впливу на людину та довкілля відомих токсичних хімічних речовин і пов’язаних з ними наслідків для здоров’я людини.

Викиди трубопроводів у повітря — ще одна проблема, пов’язана з охороною здоров’я. Трубопроводи виділяють метан, етан, бензен, толуен, ксилен, чадний газ, озон та інші забруднювачі. Компресорні станції, які підтримують тиск природного газу для забезпечення регульованого та безперервного потоку по трубопроводах, створюють додаткові викиди в атмосферу, а також шумове забруднення. Через мінімальні та варіативні нормативи для трубопроводів пошкоджені або старі трубопроводи збільшують ризик неконтрольованих викидів та аварій.

Серйозні наслідки для здоров’я людини стають очевидними до того, як пластик потрапляє до споживачів, і задовго до того, як він потрапляє у довкілля, — на перших стадіях життєвого циклу пластику: видобування і транспортування викопного палива. Отже, необхідно усвідомлювати токсичні впливи пластику, починаючи з гирла свердловин, з яких видобувається первинна сировина для пластику. Для зниження ризиків для здоров’я населення, пов’язаних із пластиком, важливо зменшити виробництво нафти, газу та пластику.

Перероблення та виробництво

Перероблення та виробництво пластику суттєво впливають на здоров’я людини. Зокрема, сусідні громади, розташовані близько до виробничих майданчиків, та працівники відповідних виробничих потужностей зазнають сильного впливу. Сусідні громади, як вживається в цьому звіті, — це райони, що зазнають впливу через свою близькість до інфраструктури
видобувної промисловості, яка видобуває, переробляє, зберігає і транспортує хімічні речовини, токсини та інші небезпечні матеріали. Ці громади постають перед щоденною загрозою токсичного впливу, потенційних інцидентів/нещасних випадків або смерті. Зазвичай це громади кольорових, малозабезпечених та маргіналізованих спільнот. Тому їх зазвичай розглядають як території найменшого опору, де, вочевидь, люди не матимуть можливостей та ресурсів кинути виклик промисловості, навіть коли вона, ймовірно, негативно вплине на їхнє довкілля та здоров’я. Сусідні громади зазнають непропорційного впливу не лише з огляду на токсичність, а й через погіршення стану довкілля, продовольчу незабезпеченість, погану освіту та неадекватну охорону здоров’я, як і безліч інших проблем, поширених у регіонах з низьким рівнем доходу. Ці наслідки лише посилюються через погане управління та погану комунікацію із сусідніми громадами.

Примітно, що сусідні громади страждають не від однієї, а від декількох джерел забруднюючих речовин. Один нафтопереробний або інший завод часто відкриває шлях для більшої кількості виробничих потужностей та нафтопереробних заводів, а також іншої супутньої інфраструктури. Їх часто будують близько один від одного через пов’язаний характер деяких промислових процесів (наприклад, перероблення нафти й газу та виробництво пластику), ефект масштабу та наявну інфраструктуру, як-от судноплавний канал.

Інцинденти з укриттям на місцях

Нещасні випадки або інциденти також називаються інцидентами з укриттям на місцях через назву дій, які необхідно вжити. У цих випадках мінімізація ризику вимагає від людей «укритись на місці», знайшовши укриття чи притулок у внутрішній кімнаті будинку чи іншої споруди, яка не має або має мало вікон, і залишатися в цьому притулку, поки місцева влада не повідомить, що виходити на вулицю безпечно.

ВПЛИВ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ПЛАСТИКУ, НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Незважаючи на те, що необхідно проводити подальші дослідження різних аспектів впливу на здоров’я людини процесу виробництва пластику, зокрема канцерогенних властивостей деяких використаних хімічних речовин, багато хімічних речовин, що виділяються, мають численні наслідки, вже відомі як шкідливі для людини.

Небезпечні забруднювачі повітря

Згідно з USEPA, небезпечні забруднювачі повітря, також відомі як токсичні речовини в повітрі, класифікуються як забруднюючі речовини, якщо відомо, що вони спричиняють рак, репродуктивні та вроджені дефекти або інші серйозні негативні наслідки для людини та довкілля. Відповідно до Закону США «Про чисте повітря», USEPA має регулювати викиди 187 небезпечних забруднювачів повітря.

Виробництво пластику призводить до вивільнення багатьох із цих речовин, оскільки чимало хімічних речовин, обов’язкових у процесі виробництва пластику, є небезпечними забруднювачами повітря. Наприклад, у звіті Спілки занепокоєних вчених (UCS) було розглянуто найнебезпечніші забруднювачі повітря, які постійно присутні в Х’юстоні, штат Техас, громада Манчестер (див. Блок 3). Чотири з шести досліджених забруднювачів пов’язані з виробництвом пластику: 1,3-бутадієн, бензен, стирен та толуен. Багато з цих хімічних речовин, а також інші, що виділяються внаслідок виробництва пластику, становлять особливо серйозну загрозу здоров’ю людей, оскільки вони мають різні наслідки, зокрема рак, і їх може бути важко виявити, бо деякі з них безбарвні і часто мають легкий запах або зовсім його не мають. Нижче наведено неповний перелік деяких найнебезпечніших хімічних речовин, що використовуються та виділяються під час виробництва пластику.

1,3-БУТАДІЄН

1,3-бутадієн, легкозаймистий, безбарвний газ із слабким бензоподібним запахом, використовується як хімічна проміжна речовина і як мономер для отримання каучуку, пластику та інших полімерів. Як короткочасний, так і тривалий вплив цього забруднювача може призвести до негативних наслідків для здоров’я. Короткочасний вплив може спричинити подразнення очей та горла, головний біль, втому, зниження артеріального тиску та пульсу, ураження центральної нервової системи та непритомність.

Довготривалий вплив може спричинити рак та підвищує імовірність лейкемії. Наприклад, згідно з дослідженням Технічного університету Техасу, діти, які мешкають у радіусі двох миль від Х’юстонського суднового каналу, де розміщено численні промислові заводи, мали ризик розвитку гострого лімфолейкозу на 56% вищий, ніж діти, які живуть більш як за десять миль від каналу. У тому ж дослідженні було виявлено, що в дітей, які мешкають у регіонах із вищими викидами 1,3-бутадієну з нафтохімічних об’єктів, виявлено вищі показники як лімфатичного лейкозу, так і гострого мієлолейкозу.

БЕНЗЕН

Бензен, легкозаймиста, безбарвна рідина із солодким запахом, використовується як хімічний розчинник, допомагаючи утворювати мономери, з яких виробляють смоли пластмаси, нейлон і синтетичні волокна. Бензен виділяється багатьма способами, зокрема через промислові розчинники, викиди від спалювання вугілля та нафти та тютюнового диму. Як і вплив 1,3-бутадієну, вплив бензену може мати серйозні наслідки для здоров’я. Насправді з кінця ХІХ століття бензен відомий як потужна отрута, що діє на кістковий мозок.

Короткочасний вплив бензену викликає головний біль, тремор, сонливість та запаморочення, а вплив високих доз бензену може навіть призвести до смерті впродовж декількох хвилин або годин. Більш тривалий вплив або вплив протягом життя може спричинити різні наслідки для здоров’я — від анемії до лейкемії. Крім того, дослідження показали, що в громадах, де бензен викидається у повітря промисловими підприємствами, зростає кількість випадків деяких видів раку крові, зокрема неходжкінської лімфоми. Жінки, які зазнали впливу бензену високої щільності через забруднення повітря, також можуть зазнати специфічних наслідків для репродуктивного здоров’я, зокрема нерегулярні менструальні цикли та недорозвинені яєчники.

СТИРЕН

Стирен, дуже вибухонебезпечна безбарвна рідина, використовується у виробництві полістиренового пластику та смол. Він може викидатися у повітря і потрапляти в їжу (а потім з ковтанням потрапляти в організм) із полістиренової упаковки. Обмежений вплив стирену може спричинити подразнення легень, очей, носа та шкіри. Високий рівень впливу може спричинити зорові зміни, уповільнення реакцій, проблеми з підтриманням рівноваги та навіть рак.

ТОЛУЕН

Толуен — це безбарвна рідина з солодким запахом. Вона використовується як для виробництва інших хімічних речовин, зокрема бензену, так і для виробництва полімерів, як-от поліетилентерефталату (PET), основного компонента пластикових пляшок, нейлону тощо. Толуен виділяється у повітря під час виробництва полімерів, під час його використання як розчинника, а також під час використання продуктів, що містять толуен.

Короткочасний вплив низького або помірного рівня толуену може спричинити втому, слабкість, втрату пам’яті, нудоту та втрату апетиту. Тривалий вплив може спричинити подразнення очей або легень, головний біль та запаморочення. Толуен також може впливати на нервову та репродуктивну системи та викликати проблеми розвитку в дітей.

ЕТАН

Етан, побічний продукт природного газу, видобутого за допомогою фрекінгу, використовується для виробництва пластику шляхом його перетворення в етилен. Установки крекінгу етану — це промислові споруди, побудовані для перетворення етану, отриманого в результаті видобутку природного газу, в етилен для використання у виробництві пластику. Етан сам по собі є вуглеводнем, і виробництво етилену призводить до викидів диоксиду сірки, оксидів азоту та ЛОС, які, поєднуючись, створюють озон, за наявності сонячного світла, а також твердих частинок, свинцю та монооксиду вуглецю.

Крім того, можуть виділятися небезпечні забруднювачі повітря, зокрема акролеїн, бензен і леткі органічні сполуки. Вони породжують різні наслідки для здоров’я, як-от подразнення очей і горла, нудоту, головний біль і кровотечі з носа при низькому рівні впливу та більш серйозні ураження нирок, печінки та центральної нервової системи при високому рівні впливу. Вони також пов’язані з алергією та проблемами дихання, наприклад астмою, а деякі з них є відомими або підозрюваними канцерогенами.

ПРОПІЛЕН ТА ОКСИД ПРОПІЛЕНУ

Пропілен, безбарвний газ із слабким нафтоподібним запахом, є хімічним проміжним продуктом у виробництві пластику (зокрема волокон килимового покриття) та хімії тонкого органічного синтезу. Вплив пропілену в помірних дозах може спричиняти запаморочення, сонливість та непритомність. Оксид пропілену, легкозаймиста, летка, безбарвна рідина, використовується у виробленні поліуретанового пластику та інших поліетерів. Оксид пропілену класифікується як імовірний канцероген для людини. Здійснюючи короткочасний вплив, він може спричинити подразнення очей та дихальних шляхів і є м’яким депресантом центральної нервової системи.

Багато з цих хімічних речовин, а також інші, що виділяються внаслідок виробництва пластику, становлять особливо серйозну загрозу здоров’ю людей, оскільки вони мають різні наслідки, зокрема рак, і їх може бути важко виявити, бо деякі з них безбарвні і часто мають легкий запах або зовсім його не мають.

ПОЛІЦИКЛІЧНІ АРОМАТИЧНІ ВУГЛЕВОДНІ (ПАВ)

Понад 100 хімічних речовин класифікуються як ПАВ, і містяться у кам’яновугільній смолі, сирій нафті, креозоті, барвниках, пестицидах та пластику. ПАВ є визнаними токсичними речовинами для довкілля і можуть також мати негативний вплив на здоров’я. Згідно з дослідженням, проведеним у 2018 році Техаським університетом A&M, ПАВ присутні біля входів до будинків у промислових районах, а три ПАВ, що входять до списку USEPA, пов’язані з виробництвом пластику, а саме антрацен, фенантрен та пирен. Це дослідження виявило 19 із 61 ПАВ в оселях, що потрапили у вибірку, зокрема 16 ПАВ зі списку пріоритетів USEPA та сім — ймовірних канцерогенів для людини.

Шляхи впливу ПАВ, пов’язані з виробництвом пластику (зокрема антрацену, фенантрену та пирену), охоплюють дихальні шляхи, контакт зі шкірою та ковтання. У разі високого рівня впливу лабораторні тварини, як-от вагітні миші, що зазнавали впливу ПАВ при ковтанні та вдиханні, мали репродуктивні проблеми, пухлини, низьку масу тіла при народженні та вроджені вади. Люди, які зазнають впливу антрацену, відчувають головний біль, нудоту, втрату апетиту та запалення або здуття шлунку та кишківника. Крім того, антрацен уповільнює швидкість реакцій людини і може викликати відчуття слабкості. Високий рівень впливу може спричинити пошкодження шкіри, зокрема відчуття печіння або свербежу та накопичення рідини в тканинах тіла. У разі впливу високих доз фенантрену через їжу, шкіру та повітря миші страждали від репродуктивних проблем, малої ваги при народженні та вроджених дефектів. Це також супроводжувалося пошкодженням шкіри та імунної системи. У мишей, яких годували пиреном, розвинулася нефропатія — захворювання нирок, яке може призвести до ниркової недостатності та змін у крові, зменшення маси нирок і збільшення маси печінки.

До впливу ПАВ вразливі як сусідні громади, так і працівники. Згідно з доповіддю, опублікованою Німецьким агентством з охорони довкілля, деякі ПАВ є «стійкими, біоакумулюючими та токсичними (СБT) забруднювачами». У 2000 році USEPA заявило, що забруднювачі СБТ є «високотоксичними речовинами тривалої дії, що можуть накопичуватися в харчовому ланцюзі до рівнів, шкідливих для людей та екосистем», що означає, що вони мають дуже тривалий термін життя і потенційно мають широке охоплення. Важко зменшити ризик СБТ, оскільки вони здатні переміщатися на великі відстані, легко переходити з повітря у воду або на землю і залишатися в людях та довкіллі впродовж поколінь.

Наразі USEPA визначило 16 СБT, хоча воно планує додати п’ять інших речовин, чотири з яких пов’язані з виробництвом пластику: декабромодифенилові етери (decaBDE); пентахлоротіофенол (PCTP); триізопропілфеніл-фосфат; і 2,4,6-трис (трет-бутил) фенол. Крім того, чотири з нинішніх 16 речовин пов’язані з виробництвом пластику: бензо (g, h, i) перилен, свинець, ртуть, і тетрабромбисфенол A. Деякі забруднюючі СБТ мають широкий спектр несприятливих наслідків для здоров’я людини, зокрема пошкодження нервової та репродуктивної систем, а інші пов’язані з проблемами розвитку та раком.

Попри те, що ризики відомі, дані про забруднювачі повітря, води та ґрунтів, які впливають на сусідні громади та працівників промисловості пластмас, залишаються неповними. Крім того, дуже бракує інформації про кумулятивні наслідки та вплив.

Кейс: Викиди від одного проєктного заводу з виробництва пластику

У повсякденній діяльності об’єкти, що виробляють пластик, виділяють багато токсичних речовин. Наприклад, Shell наразі будує установку крекінгу етану близько від родовищ природного газу Marcellus Shale у Пенсильванії, в зоні підвищеного рівня фрекінгу. Вони призначені для виробництва пластику з етану, що утворюється як побічний продукт фрекінгу. За прогнозами, цей об’єкт викидатиме широкий спектр хімічних речовин, які негативно впливатимуть на здоров’я людини, зокрема тонни оксиду азоту, чадного газу, твердих частинок, що придатні для фільтрування, великі тверді частинки, дрібнодисперсні тверді частинки, оксиди сірки, леткі органічні сполуки, небезпечні забруднювачі повітря (HЗП), аміак та еквівалент вуглекислого газу. Як видно з таблиці 1, ця установка крекінгу етану суттєво підвищить рівень забруднення повітря в регіоні, оскільки вона має виділяти значну кількість токсичних хімічних речовин близько від сусідніх громад. Вона не тільки виділятиме НЗП, як-от бензен і толулен, які можуть спричиняти рак та вроджені вади, але й ЛОС, які можуть реагувати з одночасно виділеними оксидами азоту, створюючи озоновий смог, який може заважати диханню людей, особливо хворим на астму, та тверді частинки, які також можуть спричинити рак.

Успіх установки крекінгу етану призводить до напливу суміжних галузей промисловості та технологій, що вказує на ймовірний розвиток промисловості у майбутньому. Хоча виробництво пластику саме по собі створює шкоду та загрозу для здоров’я сусідніх громад, вони можуть посилюватися, а часто і посилюються, з огляду на наявність або розширення пов’язаних із виробництвом пластику промислових процесів, які також становлять значну загрозу. На цій території заплановане будівництво додаткових нафтохімічних заводів, і цілком ймовірно, що з’являться і заводи з виробництва пластику, щоб використовувати вже наявну інфраструктуру.

Статистика забруднення не бере до уваги інші джерела забруднюючих речовин, як-от вантажівки, потреба в яких зросте, щоб транспортувати продукцію. Тому ризики для здоров’я сусідніх громад внаслідок розвитку цієї установки крекінгу етану лише зростатимуть.

ХІМІЧНІ КЛАСТЕРИ ТА РИЗИК АВАРІЙ

Як зазначалося раніше, і як свідчать прогнозовані викиди від планової установки крекінгу етану Shell у Пенсильванії, сусідні громади особливо вразливі до наслідків виробництва пластику. Вони щодня зазнають впливу різних токсичних хімічних речовин на значно вищому рівні, ніж громади, розташовані далеко від промислових об’єктів. Крім того, їм загрожує постійний ризик підвищеного впливу інцидентів та аварій, ризик, який зростає разом зі зростанням кількості промислових заводів із виробництва пластику та суміжних галузей.

Такі події, як катастрофічні промислові пожежі, вибухи та викиди хімічних речовин, є надзвичайно частими. Наприклад, у 2013 році нафтопереробний завод і хімічний завод ExxonMobil у Луїзіані повідомив про 76 інцидентів упродовж одного року, в середньому більш як шість на місяць. Серед основних хімічних речовин, що вивільняються, були пропілен, етилен та бензен, і всі вони стосуються виробництва пластику. Ці інциденти, а також оцінювання викидів запланованої установки крекінгу етану Shell вказують на неминучі поточні ризики для сусідніх громад. Ці ризики зростатимуть разом із розширенням виробництва пластику.

Як і Shell, ExxonMobil інвестує у нове та розширене виробництво. Наприклад, ExxonMobil інвестував 6 мільярдів доларів США у розширення свого 36-річного заводу з виробництва пластику, перероблення та хімічної промисловості в межах своєї «Ініціативи з розвитку Мексиканської затоки». Завдяки цьому розширенню мільйони галонів газу будуть транспортуватися через сотні трубопроводів для зберігання в підземних соляних куполах Мон-Бельв’є, міста, розташованого приблизно за 30 миль на схід від Х’юстона, штат Техас; місто побудоване на соляній горі та страждає від небезпек, пов’язаних із величезною кількістю вуглеводнів, що зберігаються під землею. На цій території вже знаходиться 125 каверн для зберігання, що містять мільйони барелів вуглеводнів і швидко наповнюються етаном та іншими рідинами природного газу. З Мон-Бельв’є їх транспортують до заводу ExxonMobil в Бейтауні, який вироблятиме додатково 3,3 млрд фунтів етилену.

Кількість працівників на обох заводах — 7 500 людей, і, за оцінками ExxonMobil, з підрядниками та іншими працівниками ця цифра зросте до 15 000. Ця робоча сила, що зростає в чисельності, як і багато сусідніх громад, зазнаватиме впливу неминучих ризиків для здоров’я.

Залучення громад та доступ до інформації

Проблеми, перед якими постають сусідні громади, посилюються через частий брак доступу до інформації про ризики та через перепони для вираження занепокоєння компаніям та місцевій владі. Доступ до інформації про токсичні хімічні речовини має важливе значення для оцінювання ризиків, пом’якшення шкоди та участі у прийнятті рішень.

Як держави, так і підприємства зобов’язані забезпечити право громад на інформацію, особливо щодо токсичних хімічних речовин, впливу яких вони можуть зазнавати, та ризиків, які ці хімічні речовини можуть становити.

Навіть коли робляться спроби поліпшити обмін інформацією, втілення цих спроб також зазнає перешкод. Однією зі спроб стандартизувати взаємодію, захистити право громад на інформацію та розробити стратегічні плани є ініціатива USEPA зі створення місцевих комітетів з надзвичайних ситуацій (МКНС). Однак, замість активізації комунікації та полегшення доступу до інформації, МКНС часто лише додає бюрократичності (і подовжує час відповіді) до спілкування між мешканцями й агенціями. Звіт за результатами розслідування, здійснений Houston Chronicle, виявив, що МКНС не виконували навіть мінімальних завдань — інформувати громади про хімічні речовини, які потенційно можуть виділятися під час виробництва пластику та супутніх виробів, — і тим більше не виконували вкрай важливу роботу щодо розробки планів реагування на надзвичайні ситуації.

Здатність МКНС діяти в надзвичайних ситуаціях ускладнюється відсутністю спеціального фінансування, а також інших ресурсів та необхідних інструментів, як-от консультантів, даних, допоміжного персоналу, тренінгів щодо небезпечних матеріалів та обладнання. Такий брак підтримки, структури та постійного спілкування обмежує можливості громади розробляти та впроваджувати плани реагування, і це призводить до тяжких наслідків. У лютому 2017 року в результаті витоку на хімічному заводі в Алабамі у довкілля потрапило 738 фунтів хлору. Обмежене розкриття інформації та брак підготовки призвели до того, що завод не попередив мешканців сусідніх територій, і перші рятувальники працювали безпосередньо у хмарі шкідливого газу.

Отож сам лише заявлений намір про надання доступу до інформації не забезпечує належного залучення та захисту громад від токсичних ризиків, які створює виробництво пластику. Щоб бути ефективними, заходи щодо забезпечення права на інформацію та участь вимагають залучення належних ресурсів та впровадження.

Зовнішні фактори: екстремальні погодні явища

Кількість та масштаби екстремальних погодних явищ, які посилюються внаслідок кліматичних змін, що їх стимулює промисловість пластмас, будуть лише зростати, ще більше підвищуючи вплив токсичних хімічних речовин на сусідні громади. Яскравим прикладом є ураган «Гарві», що обрушився на Х’юстон, штат Техас, у 2017 році. Гарві призвів до випадання річного об’єму опадів за три дні. Від урагану постраждали сусідні громади, які не тільки зазнали величезної кількості опадів та пов’язаних із ними проблемам, а й суттєво більшого токсичного впливу. Через тиждень після Гарві викиди нафтопереробних та хімічних заводів, від яких постраждали сусідні громади, склали мільйон фунтів небезпечних забруднювачів повітря, зокрема, бензену, 1,3-бутадієну, диоксиду сірки та толуену.

Спричинений ураганом вибух в Arkema, що є складом хімреагентів і хімічним заводом в Кросбі, штат Техас, призвів до того, що 21 особа звернулася за медичною допомогою, 15 з яких були першими рятувальниками, а 7 із них подали позов проти Arkema за грубу недбалість та тілесні ушкодження. Надихавшись випарів та диму з заводу, «офіцери поліції почали блювати і не могли дихати. Намагаючись надати допомогу офіцерам, медичний персонал не впорався і теж почав блювати та задихатися». Мешканці прилеглих громад були змушені евакуюватись на тиждень.

ЗАГРОЗИ ПРАЦІВНИКАМ ПРОМИСЛОВОСТІ ПЛАСТМАС

Щоденні ризики щодо безпеки та здоров’я, пов’язані з виробництвом пластику, а також ризики інцидентів/аварій впливають не тільки на сусідні громади, а й на людей, які працюють на заводах. Працівники ризикують отримати травми та загинути й постають перед коротко- та довгостроковими ризиками для здоров’я через підвищений вплив токсичних хімічних речовин.

Однак реальність цих ризиків не завжди очевидна. Вимоги, пов’язані з «допустимими рівнями» токсичності повітря, та правила звітування про травми та смертність, часто не відповідають реальним ризикам роботи в галузі виробництва пластику. Наприклад, у США травми та смерті признаються компаніям лише тоді, коли їх зазнають офіційно працевлаштовані робітники. Як наслідок, оцінки показників безпеки об’єкта є недостовірними, оскільки вони не містять даних про тисячі працівників, які працюють за контрактом, і які часто виконують найнебезпечніші роботи. Приміром, усі 15 робітників, які загинули через аварію на об’єкті British Petroleum (BP) у Техасі, штат Техас, працювали за контрактом. Тому їхня загибель не приписується ВР у записах Управління з охорони праці.

Крім того, працівники також зазнають впливу численних токсичних хімічних речовин у процесі виробництва, і коли вони повідомляють про певні симптоми, ці речовини рідко перевіряють за допомогою показників вимірювальних пристроїв компанії чи уряду. Але, як і з ризиками щодо безпеки, навіть офіційне звітування може не дати точної картини. «Допустимий рівень впливу» може бути занадто високими; крім того, ці рівні не враховують кумулятивний вплив хімічних речовин на людину.

Як зазначалося, працівники зазнають впливу численних токсичних хімічних речовин, як-от канцерогени та ендокринні руйнівники (ЕР). Зокрема, вони можуть суттєво вплинути на жіноче здоров’я, оскільки відомо, що ці хімічні речовини можуть спричиняти рак молочної залози, а ЕР можуть впливати на репродуктивну систему. Працівники зазнають впливу цих хімічних речовин переважно в процесі нагрівання матеріалів задля забезпечення їх більшої гнучкості під час створення пластикових виробів. Серед хімічних речовин, що виділяються, є такі небезпечні мономери, як вінілхлорид, стирен, акрилонітрил, бисфенол А (BPA) та формальдегід.

Ці хімічні речовини позначаються як канцерогени або ЕР, і їх вплив може призвести зокрема до пухлин молочних залоз, пошкодження печінки, раку легенів, кісти яєчників, ендометріозу та раку молочної залози. Крім того, добавки, як-от пластифікатори, антипірени та метали, що використовуються у виробництві пластику, мають подібний канцерогенний та ендокринно руйнівний вплив на здоров’я. Вони детальніше розглядаються в інших розділах цього звіту. Захворювання, спричинені цими хімічними речовинами, часто діагностуються через роки після зазнаного впливу і не відображаються у галузевих звітах, що подаються уряду.

Кейс: Манчестер/Гаррісбург, Техас

Як засвідчують дослідження Університету Південної Каліфорнії та Техаського університету A&M, які розглядали різні хімічні речовини — як небезпечні забруднювачі повітря (НЗП), так і ПАВ, — ідентифіковані в оселях та на околицях Манчестера/Гаррісбурга, штат Техас, громада Манчестера/Гаррісбурга є яскравим прикладом сусідньої громади в США. Манчестер є частиною міста Х’юстон, де знаходиться найбільший нафтохімічний комплекс США, що є одним із найбільших у світі. Він охоплює широкий спектр галузей, зокрема виробництво пластику та нафтогазопереробні заводи, які використовують свої побічні продукти для виробництва пластику. Х’юстон є найбільшим містом США без будь-яких правил зонування — спеціального призначення територій для конкретних цілей та використання (наприклад, житлова зона, промисловий коридор); тобто відсутня нормативна база чи обмеження щодо того, де можна будувати промислові об’єкти. Збільшення виробництва пластику призведе до зростання виробництва необхідних пластикових сировинних матеріалів та пов’язаного з цим викидом токсичних хімічних речовин. Відсутність правил зонування означає, що цього токсичного впливу, ймовірно, зазнаватимуть прилеглі громади.

Дев’яносто відсотків жителів Манчестера/Гаррісбурга живуть на відстані однієї милі від хімічного заводу. Останні переписи та демографічні дані опитування американських громад свідчать, що ця громада на 97% складається з небілошкірих людей. У радіусі однієї милі від Манчестера/Гаррісбурга знаходиться 21 об’єкт з Реєстру викидів токсичних речовин (РВТР), одинадцять великих генераторів небезпечних відходів, чотири установки, що займаються очищенням, зберіганням або утилізацією небезпечних відходів, дев’ять основних об’єктів, що здійснюють викиди забруднюючих речовин та вісім основних водовідводних споруд. Звіт Департаменту охорони здоров’я і соціальних служб міста Х’юстон виявив, що рак є другою основною причиною смерті членів громади в Манчестері/Гаррісбурзі. Усі випадки смерті, окрім двох, були пов’язані з раком бронхів та легень. Крім того, вісім відсотків живонароджених у Манчестері/Гаррісбурзі мали низьку вагу при народженні, що є суттєвим фактором дитячої смертності та показником серйозних проблем зі здоров’ям, зокрема психічним розвитком, церебральним паралічем, а також проблемами з диханням, зором та слухом. За класифікацією EJSCREEN USEPA ризик раку у Манчестері/Гаррісбурзі знаходиться на рівні 90–95%, що є вищим рівнем ризику, ніж загалом по країні.

Серед чотирьох найбільших джерел викидів у цьому регіоні — Valero Energy Partners LP та Valero Refining-Texas LP Houston Rafinery, де пропілен є одним із основних продуктів. Пропілен використовується як проміжний продукт у виробництві пластику, продукції тонкої хімії та волокон килимового покриття. Цей об’єкт розташований у центрі Манчестера/Гаррісбурга, через дорогу від головного громадського парку та поруч із житловими будинками, релігійними спорудами, двома школами та одним центром раннього розвитку, що обслуговує 8 747 дітей віком до п’яти років, які живуть у радіусі трьох миль. Поруч із Valero знаходиться сховище хімічних речовин Contanda зі своїми 100 сталевими барабанами, розміри яких складають від 226 до 74 475 барелів продукту, із загальною ємністю 2 214 066 барелів. Новий термінал для зберігання має запрацювати у 2021 році та забезпечити до трьох мільйонів барелів додаткової потужності та причал для глибоководних суден. Ця ділянка площею 350 акрів на Х’юстонському судноплавному каналі була створена за домовленістю з портом Х’юстона для підтримки зростання нафтохімічної та нафтопереробної промисловості.

EcoServices Operation Corp. та Huntsman International LLC призводять до викидів 25 канцерогенних речовин зі своїх об’єктів у Манчестері/Гаррісбурзі. Об’єкт Ecoservices розташований поруч із школою JR Harris Elementary, де 98,2% учнів становлять латиноамериканці, 89% є економічно неблагополучними, а 62,6% дітей вперше вивчають англійську мову. Хоча Ecoservices є, перш за все, заводом із виробництва сірчаної кислоти, він також переробляє продукти, що сприяють виробництву пластику та полімерів, як-от цеоліти марки Zeocros (пластикові стабілізатори), поліолефінові каталізатори (диоксид кремнію, що використовується у виробництві поліетилену, поліпропілену та інших полімерів), ThermoDrop (термопластичні гранули), а також різноманітні інші продукти.

У серпні 2018 року компанія LyondellBasell інвестувала 2,4 млрд. доларів США у будівництво найбільшого у світі заводу з оксиду пропілену та третинного спирту в тому самому районі. Оксид пропілену, потенційний канцероген, використовується для створення поліуретанового пластику та інших поліетерів. Таке розширення продовжує нещодавно завершені проєкти з розширення виробництва етилену вздовж Х’юстонського судноплавного каналу та узбережжя Мексиканської затоки. Як наслідок, компанія збільшує свої потужності з виробництва етилену в США на два мільярди фунтів. За одинадцять миль звідти LyondellBassell будує завод, що має виробляти 900 000 Мт поліетилену на рік.

Менш як за милю на південь від Манчестера/Гаррісбурга знаходиться компанія Flint Hills Resources, яка виробляє олефіни та полімери, зокрема поліпропілен, етилен, пінополістирен та хімічний пропілен. У грудні 2018 року INEOS, великий виробник пластику, завершив придбання Flint Hills Resources.

Наявність такої кількості промислових об’єктів, пов’язаних із пластиком, демонструє, що жителі Манчестера/Гаррісбурга, як і інші сусідні громади, постають перед значними ризиками, зокрема ризиками інцидентів або аварій. Як стверджує Earthjustice, «EPA не оприлюднила жодної інформації про загальну кількість смертей, поранень, укриттів на місцях чи наказів про евакуацію в результаті тих чи інших інцидентів за останній рік» у Техасі, хоча система відстежень Earthjustice зафіксувала щонайменше 73 інциденти по всій країні з 14 березня 2017 року (дата початку хімічної катастрофи в Arkema) до 21 листопада 2018 року.

Манчестер/Гаррісбург — лише один із прикладів непропорційного розподілу наслідків забруднення, ризику та смертності, перед якими постають сусідні громади. Вони не одні; подібні громади існують уздовж узбережжя Мексиканської затоки США та в усьому світі.

Споживання

Незалежно від того, чи використовується пластик один раз — як у випадку з полістиреновим стаканом для кави — чи протягом багатьох років — як із корпусом телевізора — використання пластику в споживчих товарах може негативно впливати на здоров’я людей.

Пластик масового виробництва потрапив на світовий ринок після Другої світової війни. За підрахунками в межах нещодавнього аналізу всього будь-коли виробленого пластику, до кінця 2015 року було вироблено 8 300 мільйонів метричних тонн пластику з первинної сировини.

У цьому аналізі пластик поділяють на три категорії: полімерні смоли, синтетичні волокна та полімерні добавки.

Найбільш поширені смоли пластмаси виробляються з поліетилену (PE), поліпропілену (PP), полістирену (PS), полівінілхлориду (PVC), поліетилентерефталату (PET) та поліуретанових (PUR) смол. Найпоширеніші пластикові волокна зустрічаються у вигляді поліестеру, поліаміду та акрилу (PP&A).

Внаслідок глобального переходу від багаторазового до одноразового паковання (зокрема контейнерів), нині найбільшим ринком для пластику є упаковка, що складає
42% пластику, виробленого за всю історію людства.

Паковання є також продуктом із найкоротшим періодом експлуатації. Більшість пластикових упаковок виходять із економічного циклу того самого року, що й виробляються, оскільки більшість із них розрахована на одноразове використання.

ЧАСТИНКИ ПЛАСТИКУ, ПЛАСТИФІКАТОРИ ТА ІНШІ ХІМІЧНІ ДОБАВКИ

Вивчаючи вплив пластику на здоров’я людини, слід розрізняти вплив частинок пластику (мікропластик і нанопластик), що потрапляє в людський організм, і вплив хімічних добавок, пластифікаторів та забруднювачів, пов’язаних із частинками пластику. Дотепер більшість досліджень впливу мікро- та нанопластикових частинок зосереджувалися на наслідках для морської флори і фауни, тоді як їх впливу на здоров’я людини присвячено значно менше уваги.

З’являються нові дані про вміст мікро- та нанопластику (разом із токсичними хімічними добавками) в їжі, яку ми споживаємо, в повітрі, яким ми дихаємо, та у воді, яку ми п’ємо, що викликає занепокоєння вчених щодо їх потенційного впливу на людське здоров’я. Хоча наше розуміння впливу мікро- та наночастинок пластику на здоров’я людини обмежене, у низці нових досліджень піднімаються фундаментальні питання, які ставлять під сумнів загальноприйнятий погляд на пластик як інертний і безпечний матеріал. Дослідження все частіше демонструють, що ті самі характеристики, що роблять пластик матеріалом, придатним для різноманітного та бажаного застосування для поліпшення життя людини, як-от легкі та неймовірно міцні молекулярні зв’язки, роблять їх широко розповсюдженою, всюдисущою та стійкою загрозою для здоров’я людей і нашої екосистеми.

Про пластифікатори й інші хімічні добавки до пластику та їхній вплив на здоров’я було проведено більше досліджень. Однак досі суттєво бракує інформації щодо ризиків для здоров’я, спричинених токсичними добавками, особливо хімічними речовинами у пакованні харчових продуктів, бо лише незначна кількість хімічних речовин, які використовуються, пройшли оцінювання ризиків для здоров’я. Глибокому розумінню впливу пластику на здоров’я людини також перешкоджає обмежена кількість інформації щодо кумулятивних ризиків постійного контакту з ним.

Пластифікатори, які використовуються в пластикових та інших споживчих товарах

Термін пластик використовується для позначення різних видів полімерів, які синтезуються з мономерів, що проходять полімеризацію для утворення макромолекулярних ланцюгів. З пластику можуть вимиватися непрореаговані хімічні мономери, деякі з них шкідливі.

Найнебезпечнішими видами пластику з огляду на виділення канцерогенних мономерів є такі:

поліуретани (еластичний наповнювач у меблях, постільному приладді, основі килимів),
полівінілхлорид (труби, паковання, дротяне покриття, мономер — вініл хлорид),
епоксидні смоли (покриття, клеї та композити, як-от вуглецеве волокно та скловолокно),
полістирен (паковання для харчових продуктів, компакт-дисків, твердий пластик у споживчих товарах, мономер — стирен).

До того ж пластифікатор BPA, що викликає гормональні порушення, виділяється як непрореагований мономер з полікарбонатного пластику та епоксидних пакетів для сміття.

Ціла низка хімічних речовин і добавок може використовуватись у виробництві для створення полімеру, зокрема ініціатори, каталізатори та розчинники. Додатково використовуються добавки для надання різних характеристик, включно зі стабілізаторами, пластифікаторами, антипіренами, пігментами та наповнювачами. Їх можна також застосовувати для перешкоджання фотодеградації, для збільшення міцності, твердості та гнучкості або для попередження мікробного росту.

Більшість із цих добавок не зв’язані з полімерною матрицею, і через низьку молекулярну масу вони легко вимиваються з полімеру в довкілля, зокрема в повітря, воду, їжу або тканини організмів. З розкладанням частинок пластику відкриваються нові ділянки поверхні пластику, що спричиняє постійне вимивання добавок із середини на поверхню частинок.

Світовий аналіз усього масово виробленого неволокнистого пластику показав, що в середньому він містить 93% полімерної смоли та 7% добавок на одиницю маси. Деякі полімери мають більшу концентрацію токсичних добавок, ніж інші. Пластифікатори, завдяки яким пластик стає гнучким, часто складають значну частину кінцевого продукту, іноді до 80%. PVC — це мономер, до якого додають найбільше різних добавок, зокрема термостабілізатори для підтримки стабільності полімеру та пластифікатори, як-от фталати, для надання полімеру гнучкості. PP надзвичайно вразливий до окислення і тому містить антиоксиданти та ультрафіолетові (УФ) стабілізатори.

Мікропластик, що накопичується в тілі, є джерелом хімічного запалення тканин і рідин. Відомо про вплив на здоров’я людей різних хімічних добавок у пластику, мономерів пластику та засобів для оброблення пластику. Наприклад, низка пластифікаторів, як-от бис (2-етилгексил)фталат (DEHP) та BPA, можуть спричиняти токсичність для репродуктивної системи. Інші, як-от вінілхлорид і бутадієн, є канцерогенами. Бензен і фенол мають мутагенні властивості (тобто вони змінюють генетичний матеріал, зазвичай ДНК, організму, збільшуючи частоту мутацій).

До найшкідливіших добавок належать бромовані антипірени, фталати та свинцеві термостабілізатори. Серед інших відомих шкідливих хімікатів, які вимиваються з пластичних полімерів — антиоксиданти, УФ-стабілізатори та нонілфенол.

Полімерні добавки

Добавки додаються до пластику для гнучкості (пом’якшувачі та пластифікатори), стійкості до нагрівання та сонячних променів (стабілізатори й антиоксиданти), кольору, вогнестійкості та як наповнювачі. Їх вплив на довкілля недооцінений. Серед найшкідливіших видів добавок — бромовані антипірени, фталати та сполуки свинцю. Деякі бромовані антипірени, як-от полібромовані дифенілові ефіри (PBDE), за структурою нагадують поліхлоровані бифеніли (PCB), які забруднюють довкілля та накопичуються в жирових тканинах водяних тварин, спричиняючи нейротоксичний вплив і змінюючи роботу
тиреоїдних гормонів. Інші хімічні речовини, які використовуються як пом’якшувачі або бромовані антипірени, викликають уроджені вади, рак і гормональні проблеми, особливо у жінок. Щойно добавки виділяються, зокрема в результаті спалювання пластику, вони залишаються в довкіллі та накопичуються у харчовому ланцюзі.

Потенційні загрози, пов’язані з накопиченням забруднювачів на частинках пластику

Пластик є гідрофобним, тобто він має властивість поглинати гідрофобні стійкі органічні забруднювачі (СОЗ), як-от поліхлоровані бифеніли (PCB) і поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), циркулюючи в морських водах. Накопичені забруднювачі можуть мати концентрацію в 100 разів вище за фоновий рівень у морській воді. Деякі з цих хімічних речовин можуть десорбуватися у тканини морських істот при ковтанні.

Хоча деякі нещодавні дослідження приходять до висновку, що поглинання мікропластику навряд чи є значним джерелом впливу органічних забруднювачів на морські організми, нещодавнє дослідження, проведене в умовах, що симулюють середовище травлення теплокровних організмів (38°C, pH4), показало в 30 разів вищу швидкість десорбції, ніж у морській воді. Тож імовірно, що для ссавців, зокрема людей, переміщення забруднювачів, які ковтаються або вдихаються з рештків пластику, є більш суттєвою, ніж вважалося раніше.

Загальний вплив пластикових відходів, що містять накопичені забруднювачі, на вміст шкідливих речовин в організмі (загальний обсяг токсичних хімічних речовин у тілі) залишається невідомим. Зважаючи на прогнози щодо зростання накопичення пластику в наземному та морському середовищах, у процесі дослідження цього питання необхідно застосувати підхід, що ґрунтується на принципі обережності.

Хімічні речовини в пакованні харчових продуктів

Хімічні речовини потрапляють з упаковки в їжу. Це поширене явище, і саме тому Федеральний закон США про харчові продукти, ліки та косметику визначає хімічні речовини в пакованні харчових продуктів як непрямі харчові добавки. Потрапляння хімічних речовин з паковання в їжу та напої вважається головним джерелом впливу на людей забруднювачів, пов’язаних із пластиком.

Деякі пластикові полімери, які контактують з їжею, розкладаються при контакті з кислотними або лужними продуктами, УФ-променями та під час нагрівання. За таких умов виділяються токсичні мономери на зразок стирену. Добавки до пластику являють собою розмаїту групу речовин, які виконують різноманітні функції. Оскільки вони часто погано прикріплені до матеріалу, то представляють ще одне поширене джерело хімічних речовин, що проникають в їжу. Ненавмисно додані речовини (НДР), як-от домішки, субпродукти та забруднювачі додатково сприяють перенесенню або вимиванню хімікатів. Натомість деякі хімічні речовини в пакованні розроблені таким чином, щоб навмисне переноситися з паковання на їжу з різною метою, наприклад, для уникнення псування продуктів.

Хімікати, які переносяться з паковання харчових продуктів та інших матеріалів, що контактують з їжею, можуть бути шкідливими навіть у дуже малих дозах.

З-поміж найбільш досліджених речовин є такі:

BPA, що зустрічається в полікарбонатному пластику (#7), покритті з епоксидної смоли металевих бляшанок і в нехарчових продуктах, наприклад паперових квитанціях;
фталати, група хімікатів, що охоплює диізононілфталат (DiNP) та DEHP, фталатовий пластифікатор, що виробляється у великих об’ємах;
ди (2-етилгексил) адипат (DEHA), нефталатовий пластифікатор і потенційний канцероген, що використовується в шаурмі;
4-нонілфенол, продукт розпаду антиоксидантного та термічного стабілізатора трис (нонілфенол) фосфіта (TNPP), що зустрічається в деяких гумових продуктах і полівінілхлоридній харчовій обгортці;
стирен, мономер, що використовується для виробництва полістирену та полістиренової піни;
пер- та поліфторалкильні речовини (PFAS), як-от перфтороктанова кислота (PFOA), перфтороктансульфонат (PFOS) та перфторалкильні кислоти (PFAA), повсюдне використання хімікатів, серед іншого, для створення жиронепроникного бар’єру в паковальному папері та паперових і волокнистих контейнерах (міститься в третині упаковок для фастфуду, перевірених у нещодавньому дослідженні);
перхлорат, що використовується в різному пакованні харчових продуктів, в ущільнювачах і як антистатичний засіб у сухому пакованні харчових продуктів.

Окрім недостатньої кількості тестувань більшості хімікатів і пластикових добавок у пакованні харчових продуктів, бракує досліджень, які би пролили світло на наслідки кумулятивного впливу з різних джерел. Проте велика кількість досліджень продемонструвала, що хімічні речовини переносяться на їжу з паковання. Наприклад, обгортки та плівки з PVC пропускають DEHA в сир.

Пластифікатори легко потрапляють у їжу та напої. Дослідження шкільного харчування до та після того, як їжа була запакована в DEHP та DiNP, показала збільшення середнього вмісту фталатів на більше ніж 100% внаслідок пакування. Мономер BPA переноситься з полікарбонатних пляшок у воду, і цей рівень збільшується під час нагрівання. Ще більше занепокоєння викликає перенесення BPA з бляшанок із епоксидним покриттям.

Хоча існує багато інших наукових досліджень, які свідчать про перенесення хімікатів з паковання харчових продуктів, вивчення хімічного складу такого паковання торкається лише верхівки айсберга цієї проблеми. Лише незначна кількість із тисяч хімічних речовин, які використовуються як добавки в упаковці харчових продуктів, пройшли ретельну перевірку. Щонайменше 175 небезпечних хімічних речовин (зокрема ендокринні руйнівники, токсичні для репродуктивної системи речовини, мутагени або канцерогени) використовуються в США та Європейському Союзі (ЄС) у матеріалах, що контактують з їжею. З 4 000 хімікатів, затверджених у США спеціально для додавання до упаковки харчових продуктів, лише орієнтовно 1 000 було оцінено на предмет ризиків для здоров’я, та й то дуже поверхнево.

В ЄС виробники паковання харчових продуктів та інших матеріалів, що контактують з їжею, повинні гарантувати безпечність своїх продуктів, незалежно від того, чи певні речовини навмисно додаються до упаковки, чи через домішки, побічні реакції або забруднення (Регламент ЄС 1935/2004). Однак ці ненавмисно додані речовини дуже складно оцінити, і вони є предметом багатьох дискусій.

Ініціатива під проводом Форуму упаковки харчових продуктів склала перелік хімічних речовин, пов’язаних із пластиковим пакованням як для харчових, так і для нехарчових продуктів, з рейтингом небезпечності для здоров’я людини та довкілля. На сьогодні перелік містить 906 хімічних речовин, ймовірно пов’язаних із пластиковим пакованням, і 3 377 можливо пов’язаних речовин, щонайменше 148 з яких були визначені як надзвичайно небезпечні на основі кількох узгоджених джерел даних про небезпечні речовини. Ці хімічні речовини використовуються або присутні в пластику, зокрема у вигляді мономерів, інтермедіатів, розчинників, поверхнево-активних речовин, пластифікаторів, стабілізаторів, біоцидів, антипіренів, каталізаторів і фарбників. Кілька груп або класів хімічних речовин були визначені як такі, що викликають особливе занепокоєння, як-от: небезпечні метали (заборонені в ЄС і США в пакованні), бисфеноли, фталати та PFAS.

У дослідженні було визначено два види PFAS: PFOS та PFOA. Ці хімічні речовини дуже стійкі в навколишньому середовищі та можуть накопичуватися у харчовому ланцюзі. Вони історично використовуються в пакованні харчових продуктів для створення жиронепроникного бар’єру у продуктах на зразок паперової обгортки, пакованні для фастфуду та пакетах для приготування попкорну в мікрохвильових печах. У результаті дедалі більшого занепокоєння щодо цього класу хімічних речовин у світі, Управління з продовольства і медикаментів США нещодавно вдалося до перевірки цих речовин, що призвело до рішення хімічної промисловості припинити їх використання в пакованні харчових продуктів. Натомість ці компанії замінили їх іншими PFAS для тих самих цілей, попри побоювання, висловлювані екотоксикологами про те, що замінники також загрожують людському здоров’ю.

PFOA та PFOS регулюються Стокгольмською конвенцією про стійкі органічні забруднювачі, тоді як третій PFAS, перфторгексансульфонова кислота (PFHxS) знаходиться під пильною увагою наукової спільноти Конвенції (Наглядовий комітет стійких органічних забруднювачів, НКСОЗ). Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначила 4 730 PFAS-речовин. Під час свого останнього засідання НКСОЗ рекомендував не використовувати жодних фторованих альтернатив PFOA та PFOS «через їхню стійкість та мобільність, а також потенційні негативні екологічні, соціально-економічні наслідки та вплив на здоров’я».

Найнебезпечніші хімічні речовини у світі: СОЗ

Стійкі органічні забруднювачі (СОЗ) — це клас вкрай шкідливих хімічних забруднювачів, що визнані серйозною, глобальною загрозою здоров’ю людей і екосистемам. Через пов’язані з ними ризики СОЗ є предметом обмежень і заборон у межах Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі. Хлоровані парафіни з коротким ланцюгом (SCCP), полібромовані дифенілові ефіри (PBdE), нонілфеноли, октилфеноли і пер- та поліфторалкільні речовини (PFAS) — це добавки пластику (пом’якшувачі й антипірени), визнані міжнародною спільнотою як СОЗ.

Зокрема, СОЗ є речовинами, які:

надзвичайно довго залишаються неушкодженими (багато років);
широко поширюються у довкіллі внаслідок природних процесів за участі ґрунту, води і, особливо, повітря;
накопичуються в живих організмах, включно з людьми, і їх найбільша концентрація спостерігається у вищих рівнях харчового ланцюга;
пов’язані з раком, репродуктивними проблемами й іншими хворобами в людей та інших живих організмів.

СОЗ дуже поширені в довкіллі в усіх частинах світу, і вони можуть передаватися по харчовому ланцюгу та від матері до дитини. Матері передають СОЗ через своє тіло потомству. У людей та інших ссавців СОЗ потрапляють і вражають плід ще під час його перебування в утробі. Надалі немовлята контактують із СОЗ через грудне молоко. Найбільше шкоди СОЗ завдають плоду, що розвивається, спричиняючи проблеми зі здоров’ям, наприклад неврологічні порушення та вади, що супроводжують дитину впродовж усього її життя. СОЗ також особливо небезпечні для немовлят, дітей, жінок, людей, які страждають через недоїдання, і тих, що мають ослаблену імунну систему, наприклад для хворих або людей літнього віку.

Існують надійні медичні докази щодо взаємозв’язку між наведеними нижче людськими захворюваннями і порушеннями та одним або більше СОЗ172:

рак і пухлини, зокрема саркома м’яких тканин, неходжкінська лімфома, рак грудей, рак підшлункової залози та лейкемія у дорослих;
неврологічні порушення, зокрема дефіцит уваги, поведінкові проблеми на зразок агресії та правопорушень, проблеми в навчанні та порушення пам’яті;
репродуктивні проблеми, зокрема аномальна морфологія сперми, невиношування вагітності, низька маса тіла новонароджених, зміна чисельного співвідношення статей немовлят, скорочений період лактації годуючих матерів та порушення менструального циклу.

Оцінка масштабів

Пластик буває різних розмірів. Від наночастинок до макропластику — вплив на здоров’я та джерела контакту з пластиковим забрудненням дуже різні. На сьогодні не існує міжнародного визначення мікропластику. Макропластик зазвичай визначається як шматочки пластику розміром більше, ніж 5 мм. Мікропластиком загалом вважають частинки синтетичного органічного полімеру розміром менше, ніж 5 мм, у найдовшій частині. Вони бувають різних форм: кульки, відламки, гранули, крупинки, лусочки, нитки або волокна. Мікропластик знаходять в екологічних пробах розміром менше, ніж 1 мікрон, проте небагато досліджень насправді виявляють частинки, менші за 50 мікронів. Нанопластиком прийнято вважати частинки розміром 1–100 нм.

Макропластик зазвичай потрапляє в морське середовище у вигляді відходів споживчих товарів. Нещодавня підбірка двадцяти найпоширеніших продуктів із шести різних наборів даних берегової лінії відображає види пластикової продукції, що потрапляє в довкілля. Сімдесят п’ять відсотків перелічених об’єктів належать до певного виду паковання харчових продуктів і напоїв (обгортки, пляшки та кришки від них, соломинки, мішалки, кришки, столове приладдя, контейнери, стакани і тарілки), а решта — продукти, пов’язані з курінням (недопалки, упаковка та запальнички) та низка інших продуктів, зокрема пакетів, повітряних кульок, підгузків, презервативів, тампонів і тримачів для 6 упаковок пива.

Мікропластик, що потрапляє у довкілля, — це або первинний, або вторинний мікропластик. Первинний мікропластик представляє собою мікропластик, вироблений як початковий продукт у мікророзмірі, тоді як вторинний мікропластик є продуктом розкладу більших споживчих товарів.

Первинний мікропластик включає передвиробничий пластик у формі порошків або таблеток (розміром <5 мм), що використовуються у виробництві пластикових споживчих товарів. Цей мікропластик виділяється з переробних і транспортних об’єктів, переважно через недосконалу організацію перевезення з залізничних, вантажних об’єктів та місць зберігання на переробні об’єкти. Інші основні види мікропластику включають скрабуючі мікрочастинки, які використовуються в продуктах особистої гігієни, як-от засоби для очищення рук, скраби для обличчя та зубна паста. Такі країни, як Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Сполучене Королівство, Нова Зеландія, Тайвань та Італія заборонили використання мікропластику в засобах особистої гігієни. Протестовані засоби особистої гігієни містили від 0,05 до 12 відсотків частинок мікропластику. Первинний мікропластик також використовується в багатьох промислових цілях, зокрема в рідинах для буріння нафтових і газових свердловин та інших видів видобування, як абразиви при обдуванні стисненим повітрям для видалення фарби з корпусів суден, а також для очищення двигунів і металевих поверхонь.

Вторинний мікропластик є продуктом розпаду різних видів макропластикових продуктів, знайдених у дослідженнях берегової лінії та сміття, як-от 20 основних предметів зі списку B.A.N. List 2.0 (Better Alternatives Now). Згідно з нещодавнім дослідженням Міжнародного союзу охорони природи, синтетичні текстильні волокна та частинки від стирання автомобільних шин є двома головними джерелами первинного мікропластику в океані.

Нанопластик надзвичайно активно використовується у таких продуктах, як фарби, клеї, фармпрепарати та електроніка, а також у 3D друку. Згодом вони стають основними продуктами, що потрапляють у довкілля. Подібно до мікпропластику, вторинний нанопластик є також результатом подальшого розпаду мікропластику в навколишньому середовищі.

Вміст шкідливих речовин в організмі

Тоді як розглянуті вище приклади перенесення хімікатів з паковання в їжу та напої підтверджують, що пластик і паковання харчових продуктів є джерелами впливу на людину численних токсичних хімічних речовин, біомоніторинг людини вважається найкращим методом точного визначення справжнього рівня впливу. Він вимірює хімічні речовини, їхні метаболіти або конкретні продукти реакції в сечі або крові.

Багато хімічних речовин, які використовуються в пакованні харчових продуктів, використовуються також у широкому спектрі інших споживчих товарів. Більшість людей піддаються впливу без відома і без згоди, тому що хімічні речовини в пластику й упаковці не зазначаються у складі.

Національне обстеження охорони здоров’я та харчування (NHANES) Центрів з контролю та профілактики захворювань США провело одне з наймасштабніших досліджень впливу хімічних речовин на населення у 2009–2010 роках. BPA було знайдено в 92% заборів сечі дітей (віком від шести років) і дорослих у Сполучених Штатах. Десять із 15 фталатів було виявлено практично в усіх зразках, так само як і PFOA і перхлорат, а 4-нонілфенол було знайдено в 51% протестованих осіб. Інші дослідження продемонстрували, що BPA поширений в людській крові та інших тканинах.

Хоча дані біомоніторингу не показують, яка частка певного хімікату присутня в людському організмі внаслідок контакту з пластиком і пакованням, він підтверджує, що людська популяція зазнає значного і дедалі більшого навантаження через вплив багатьох токсичних хімічних речовин.

ДЖЕРЕЛА КОНТАКТУ ЛЮДИНИ З ЧАСТИНКАМИ МІКРОПЛАСТИКУ

З’являється дедалі більше доказів серйозної вразливості людини до мікропластику. У найновіших дослідженнях повідомляється, що мікропластик потрапляє в людський організм через воду, яку ми п’ємо, їжу, яку ми вживаємо, та повітря, яким ми дихаємо.

2018 року в дослідженні Медичного університету Відня та Агентства з охорони довкілля Австрії було проаналізовано зразки калу учасників із Фінляндії, Італії, Японії, Нідерландів, Польщі, Росії, Сполученого Королівства й Австрії. Тест показав наявність мікропластику в кожній пробі, а також було виявлено до дев’яти різних видів пластикових смол. У середньому науковці знайшли 20 частинок мікропластику на 10 г калу. Дослідження продемонструвало, що пластик потрапляє в травний тракт людини, і що всі харчові ланцюги, ймовірно, забруднені ним. Збільшення доказів забруднення харчових і питних джерел людини мікропластиком надалі проливатиме світло на джерела впливу.

Питна вода як джерело контакту людини з мікропластиком

Нещодавнє дослідження, проведене агентством журналістських розслідувань Orb Media, наробило великого шуму через тезу про те, що мікропластик забруднює воду з крану по всьому світу. Дослідники Університету штату Нью-Йорк у Фредонії проаналізували 159 проб води з крану з 14 країн, половину — з розвинених країн, половину — з країн, що розвиваються. З цих проб у 81% виявлено частинки, від 0 до 61 частинки на один літр. Результати показали, що в середньому на літр припадає 5,45 частинок, найбільше — у США (9,24 частинок на один літр), тоді як країни ЄС мали чотири найнижчі середні показники. Вода більш розвинених країн мала вищу середню концентрацію (6,85 частинок на літр), тоді як середня концентрація в країнах, що розвиваються була нижчою (4,26 частинок на літр). Дев’яносто вісім відсотків частинок були волокнами.

Наступне дослідження, проведене Orb Media з тими самими науковцями щодо бутильованої води, показало, що в ній удвічі більше пластику, ніж у воді з крану. У межах дослідження було перевірено 259 пляшок у 19 місцях 11 провідних брендів, і частинки мікропластику було знайдено в 93% проб, у середньому 325 частинок пластику на літр. Тестування виявило, що в середньому в одному літрі бутильованої води міститься 10,4 частинок пластику, що майже удвічі більше середнього показника води з крану.

Якщо дослідження показало 83% забруднення у воді з крану, де 98% частинок складають волокна, то у бутильованій воді виявлено 93% забруднення, де лише 13% частинок — мікроволокна. Пластик, виявлений у пробах бутильованої води, охоплює поліпропілен, нейлон і PET. Більшість (65%) мікропластику є уламками, що вказує на інше джерело забруднення, ніж вода з крану, і воно, на думку авторів, може бути пов’язане з пакованням. Серед частинок розміром понад 100 мкм найбільш поширеним був поліпропілен (54%), полімерний матеріал, що найчастіше використовується для виготовлення кришок до пляшок. Вода марки Nestle Pure Life, придбана в інтернет-магазині Amazon.com, містила найвищу концентрацію мікропластику при середньому рівні 2,247 частинок/л.

Думку про те, що пластикове паковання може сприяти забрудненню бутильованої води, підтвердило німецьке дослідження 2018 року щодо питної води, що фасується в пластикові, скляні пляшки та картонну упаковку для напоїв. Дослідження виявило малі (50–500 мкм) та дуже малі (1-50) частинки мікропластику в воді кожного виду паковання. Вони протестували вміст мікропластику у воді з 22 різних видів поворотних і одноразових пластикових пляшок, трьох картонних упаковок для напоїв і дев’яти скляних пляшок, придбаних у німецьких продовольчих магазинах. У дослідженні було застосовано мікроспектроскопію комбінованого розсіювання, що здатна виявляти менші частинки, ніж технології, використані в попередніх дослідженнях. За розміром майже 80% усіх частинок мікропластику були від 5 до 20 мкм (дуже малі), тому їх не можна було виявити за допомогою аналітичних технік, які використовувалися в попередніх дослідженнях. Найвищий рівень мікропластику було виявлено в поворотних пластикових пляшках (118±88 частинок на літр), тоді як одноразовий пластик містив 14±14 частинок на літр. Вміст мікропластику в картонній упаковці для напоїв був 11±8 частинок на літр, а в скляних пляшках — 50±52.

Більшість частинок у воді в поворотних пластикових пляшках складалися з поліестеру (насамперед поліетилентерефталату, PET, 84%) та поліпропілену (PP; 7%). Це недивно, адже пляшки виготовляються з PET, а кришечки — з PP. У воді в одноразових пластикових пляшках було знайдено лише кілька мікро-PET-частинок. У воді в картонній упаковці для напоїв та скляних пляшках, окрім PET, було знайдено інші частинки мікропластику, як-от поліетилен або поліолефіни. Автори припустили, що це може бути пов’язано з тим, що картонну упаковку для напоїв покривають поліетиленовою плівкою, а кришечки змащують. Автори підсумовують, що паковання саме по собі може виділяти мікрочастинки.

Токсична дія мікропластику на клітини та тканини

Порівняно з хімічними речовинами, що використовуються в пластику, про токсичний вплив частинок пластику на людський організм відомо менше. У нещодавньому огляді потенційних небезпек від мікропластику висловлюються занепокоєння, що мікропластик, який потрапляє в тіло людини, може спричиняти запалення (пов’язане з раком, хворобами серця, запальними проблемами кишківника, ревматоїдним артритом та ін.), генотоксичність (пошкодження генетичної інформації в клітинах, що призводить до мутацій, які можуть спричиняти рак), оксидативний стрес (що призводить до багатьох хронічних захворювань, як-от атеросклероз, рак, діабет, ревматоїдний артрит, постішемічна перфузія, інфаркт міокарду, інсульт), апоптоз (загибель клітин, пов’язана з широким спектром захворювань, включно з раком) і некроз (загибель клітин, пов’язана з автоімунними станами і нейродегенеративними захворюваннями). З плином часу цей вплив може також призводити до пошкодження тканин, фіброзів та раку.

Весь пластик містить активні форми кисню (АФК), або вільні радикали, які є нестабільними молекулами, що містять кисень та легко реагують з іншими молекулами в клітині. Накопичення вільних радикалів у клітинах може призводити до пошкоджень ДНК, РНК і протеїнів і викликати загибель клітин.

Фотодеградація пластику або взаємодія з металами може призводити до утворення вільних радикалів. Пошкодження, пов’язані з утворенням вільних радикалів, може спричиняти серцево-судинні та запальні захворювання, катаракту та рак.

Вочевидь, запалення є головною реакцією на мікро- та нанопластик, що потрапляє у шлунково-кишковий тракт (ШКТ) або дихальну систему. У літературі, в якій розглядається вплив частинок пластику, які виділяються в тіло з пластикових протезів на імплантах, що розкладаються, йдеться про те, що запалення є помітним наслідком потрапляння пластикових частинок на епітелій дихальної системи та ШКТ. В організмі людини спостерігається циркуляція частинок PE та PET з одягу, що рухаються по лімфатичній системі, а також до печінки та селезінки. Частинки PE з одягу акумулюються в лімфатичних вузлах, які оточують штучні протези суглобів, і їх може бути так багато, що вони повністю заповнюють лімфатичні вузли, що призводить до серйозного запалення. Подібні реакції можуть виникати при споживанні або вдиханні мікропластику, якщо він може проникнути через епітелій.

Дитячі іграшки містять токсичні пом’якшувачі пластику

SCCP (хлоровані парафіни з коротким ланцюгом) використовуються як антипірени в PVC-пластику, гумі та в килимах. Інші способи використання — як пластифікатори в фарбі, клеях і герметиках. SCCP у завищених дозах були виявлені в дитячих товарах: іграшках, наліпках, одязі, спортивному інвентарі, засобах догляду за дитиною та кухонному приладді.

Дослідження 2017 року дитячих товарів у десяти країнах, проведене IPEN, Громадським об’єднанням Аляски по боротьбі з токсичними речовинами та ARNIKA, виявило масштабне забруднення SCCP, що негативно впливають на роботу нирок, печінки та тиреоїдних гормонів, порушують ендокринні функції та вважаються канцерогенами для людського організму.

Невдовзі після виходу дослідження SCCP були включені до Стокгольмської конвенції як глобальні забруднювачі. Через лобіювання з боку важкої промисловості заборона мала прогалини, які дозволяли надалі використовувати SCCP у виробництві пластику, що свідчить про слабкі сторони світових регулятивних рамок у боротьбі з токсичними пластиковими добавками.

В одній нещодавній науковій праці зазначається, що «жодні стійкі антропогенні хімічні речовини не виробляються в такій кількості [як SCCP]», й існують свідчення, що їх виробництво зростає. Зважаючи на властивість SCCP переноситися на далекі відстані та накопичуватися, а також активне лобіювання з боку промисловості щодо їх використання як пластикових добавок, вплив на людину та довкілля потенційно зростатиме.

Поглинання і переміщення по ШКТ

Мікро- та нанопластик може рухатися по шлунково-кишковому тракту морських організмів, наприклад крабів і мідій, однак щодо ссавців існує менше досліджень. На основі дослідження про системи доставки фармпрепаратів та перенесення нанополімерів з паковання на їжу науковці вважають, що споживання та вдихання частинок мікро- та нанопластику може призвести до їх потрапляння у різні частини тіла, і це може мати різні наслідки.

Споживання може спричиняти поглинання та переміщення частинок пластику по шлунково-кишковому тракту, вдихання може спричиняти переміщення до легень, до того ж частинки можуть потрапляти в кровоносну систему.

Розмір частинок, поверхневий заряд і гідрофільність є факторами, що впливають на переміщення. Нині наукова спільнота схиляється до думки, що частинки розміром менше, ніж 1 мкм можуть проходити через кишкову стінку і потенційно проникати глибше у велике коло кровообігу. Різні наноматеріали переміщуються з кишківника в кровоносну систему й осідають у печінці та селезінці. На основі досліджень ін-вітро стало відомо, що пацієнти із запальними захворюваннями травної системи схильні до більш високої абсорбції в товсту кишку та слизову тканину порівняно зі здоровими людьми з контрольної групи. Частинки нано- та мікропластику можуть переміщуватися через живі клітини до лімфатичної або кровоносної системи, здатні накопичуватися у другорядних органах або порушувати імунну систему та здоров’я клітин. Присутність мікпропластику може викликати кишкову непрохідність або пошкоджувати тканини дощових черв’яків і морського окуня. Одне дослідження людських клітин показало, що мікропластик може спричиняти інтоксикацію клітин.

Досі не цілком зрозуміло, що відбувається, коли частинки мікро- та нанопластику потрапляють у кровоносну систему з кишківника, але очевидно, що такі фактори, як розмір, поверхневий заряд, пористість і фізіологічний стан особи є важливими. Коли частинки мікро- та нанопластику взаємодіють із клітинами та тканинами й акумулюються в головних органах, може виникати низка токсичних ефектів, однак потрібно більше досліджень.

Дослідження свідчать, що на людей впливає велика кількість мікропластику та токсичних хімічних речовин через використання пластикових споживчих товарів і пластикового паковання. Попри деякі прогалини в знаннях, доступні дані чітко вказують на безліч серйозних наслідків для людського здоров’я.

Управління пластиковими відходами

Постійне зростання виробництва та споживання пластику у світі значно випередило розвиток наявних методів поводження з відходами. Попри загальноприйняту думку, лише невелику частину пластикового сміття економічно або технічно доцільно переробляти. З 1950 до 2015 року приблизно 4 900 мільйонів тонн, або 60%, усього будь-коли виробленого пластику було викинуто, і він накопичується на полігонах або в природному середовищі. З усіх цих відходів 60% потрапили в довкілля (через сміття на полігонах або в морях та в землі), 12% було спалено, і лише 9% було відновлено для перероблення.

Прагнучи контролювати дедалі більші обсяги пластикових відходів, деякі міста й уряди, під впливом сильного лобі корпорацій з управління відходами, схиляються до інсинерації (спалювання) відходів. На перший погляд, інсинерація видається доцільним швидким рішенням, адже перетворення «відходів на енергію» або «пластику на паливо» має не лише зменшувати кількість відходів, а й виробляти енергію. Однак суть усіх технологій інсинерації така сама, що й спалювання відходів у відкритому просторі (відкрите спалювання). Попри різні умови спалювання та незалежно від складу відходів, у результаті промислового спалювання та відкритого спалювання одна форма сміття перетворюється на іншу форму сміття, при цьому ще й утворюються токсичні викиди та токсична зола.

Викиди від інсинерації відходів охоплюють:

метали (серед яких ртуть, свинець і кадмій),
органічні сполуки (диоксини, як-от поліхлоровані дибензо-p- диоксини, PCDD) і фурани, ПАВ,
леткі органічні сполуки та інші СОЗ, зокрема поліхлоровані дибензофурани (PCDF), поліхлоровані бифеніли (PCB) та гексахлоробензен (HCB),
кислі гази (разом з диоксидом сірки та хлороводнем),
тверді частинки (пил і піщинки),
оксиди азоту, моно- (CO) і диоксид вуглецю (CO2).

Дим і тверді частинки, що виділяються під час спалювання пластику та інших відходів, провокують респіраторні захворювання, особливо серед дітей, людей похилого віку, людей, що страждають від астми, а також людей із хронічними захворюваннями серця й легень, тоді як PCDF і ПАВ є відомими канцерогенами, а метали, що виділяються, — нейротоксинами.

Токсичні викиди, зола виносу та нелеткий залишок із купи для спалювання можуть пересуватися на великі відстані та поглинатися землею і водою, зрештою потрапляючи в організми людей після накопичення в тканинах рослин і тварин у харчовому ланцюзі.

Відкрите спалювання сміття по всьому світу

Відкрите спалювання сміття визначається як згоряння небажаних займистих матеріалів, як-от папір, дерево, пластик, текстиль, гума, відпрацьовані масла та інші рештки — або в природі, або на відкритих звалищах, де забруднювачі вивільняються прямо в повітря. Відкрите спалювання може також включати сміттєспалювальні об’єкти, де бракує контролю викидів, наприклад топки. Ця практика часто застосовується в країнах, що розвиваються, та сільській
місцевості, особливо в громадах із обмеженим доступом до недорогого пального й організованих систем управління відходами.

Орієнтовно 2,8 мільярда людей — це понад третина населення світу — залежать від відкритого вогню або простих печей, що працюють на керосині та твердому паливі, зокрема дереві, вугіллі та відходах, для приготування їжі та опалення. Згідно з Рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я з якості повітря всередині приміщення, наслідком цього є 4,3 мільйони передчасних смертей через серцево-судинні захворювання, рак легень, інсульт, хронічне обструктивне захворювання легень і пневмонію. Є також підтвердження взаємозв’язку між забрудненням повітря в помешканнях і низькою вагою при народженні, туберкульозом, катарактою та раком носоглотки і гортані.

Одне дослідження показало, що відкрите спалювання відповідає за 29% світових антропогенних викидів маленьких твердих частинок, 10% викидів ртуті та 40% ПАВ. Спалювання пластику може бути серйозною загрозою здоров’ю, адже PVC сприяє високому рівню викидів диоксину. Цей стійкий токсин, що схильний до біоакумуляції, може поширюватися у повітрі та землі, впливаючи на рослини та тварин, які знаходяться поряд. Відкрите спалювання може також спричиняти пожежі та пов’язані з цим смерті й пошкодження. Програма ООН з довкілля визначає відкрите спалювання як екологічно неприйнятну практику, що може призвести до ненавмисного утворення та вивільнення стійких органічних забруднювачів, і рекомендує припинити відкрите й інше неконтрольоване спалювання відходів, зокрема спалювання на полігонах.

ПЕРЕТВОРЕННЯ ВІДХОДІВ НА ЕНЕРГІЮ

Комерційні інсинератори сміття спалюють відходи (папір, пластик, метал і решки їжі) у більш контрольованих умовах, ніж під час відкритого спалювання, але при цьому також утворюються забруднювачі повітря, нелеткий залишок, зола виносу, продукти згорання, стічні води, осад від обробки стічних вод і тепло. Деякі інсинератори використовують паливо, отримане з різних твердих побутових відходів, тоді як інші спалюють змішані відходи в традиційних інсинераторах, які ще називають інсинератори масового спалювання. Останні спалюють відходи за температури понад 1 000°C. Коли відходи спалюють з використанням вугілля чи біомаси в нетрадиційних інсинераторах, наприклад цементних печах, вугільних електростанціях і промислових котлах, — цей процес називається «спільна інсинерація».

Евфемізми, які часто використовуються в індустрії інсенерації відходів, як-от «перетворення відходів на енергію» (англ. «waste-to-energy») та «енергія з відходів» (англ. «energy from waste»), охоплюють широке коло термічних процесів, наприклад масове спалювання та газифікацію, а також нетермічні процеси, як-от анаеробне зброджування та відновлення газу з полігонів. У цьому звіті «перетворення відходів на енергію» стосується масового спалювання, спільної інсинерації та палива з побутових відходів, тоді як інші форми термічної обробки, як-от газифікація, піроліз та плазма, розглядаються окремо в категорії «перетворення пластику на паливо».

Індустрія спалювання планує зростання ринку Азії

Використання інсинерації значно різниться по всьому світу. У Європі є майже 500 інсинераторів, і станом на 2016 рік 41,6% пластикових відходів спалюється. У 2016 році, як повідомлялося, працював 231 інсинератор, а ще 103 будувалися або планувалися в Китаї.244 Інші більш індустріалізовані регіони мають менший рівень інсинерації: у Сполучених Штатах лише 12,5% твердих побутових відходів спалюються, і з 1997 року побудовано лише один новий інсинератор. За оцінками індустрії спалювання відходів, ця галузь стабільно зростатиме з сукупним річним рівнем зростання в понад п’ять відсотків.

Прогнозується, що до 2025 року утворення відходів подвоїться до понад шести мільйонів тонн щодня, тож індустрія спалювання має високий потенціал зростання. Розраховуючи на урядові ініціативи Китаю, Індії, Тайланду та Малайзії, індустрія інсинерації поставила ціль зростання на більш ніж сім відсотків на ринку Азії. Втім, у багатьох країнах інсинерація є спірним питанням, і нещодавні спроби побудувати нові інсинератори викликали спротив, зокрема в Китаї, Індії, на Філіппінах, Індонезії, В’єтнамі, Малайзії, Тайланді, Південній Африці, Ефіопії, Іспанії, Сполученому Королівстві, Пуерто- Рико, Мексиці, Аргентині, Чилі та Бразилії.

ІНСИНЕРАЦІЯ ВІДХОДІВ ТА ЕКОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я

Токсичні викиди від спалювання пластику

Представники індустрії інсинерації стверджують, що спалювання з використанням технологій підвищеного контролю за викидами генерує чисту енергію, і це зменшує наслідки зміни клімату та знижує токсичність. Однак існує величезна кількість підтверджень того, що викиди та побічні продукти від спалювання відходів мають негативний коротко- та довгостроковий вплив.

Викиди в повітря, пов’язані з інсинерацією, охоплюють метали (ртуть, свинець і кадмій), органічні речовини (диоксини та фурани), кислі гази (диоксид сірки та хлороводень), тверді частинки (пил і піщинки), оксиди азоту та монооксид вуглецю. Працівники та розміщені поблизу громади можуть прямо чи опосередковано зазнавати впливу токсичних викидів через вдихання забрудненого повітря, контакт із забрудненою землею або водою та вживання їжі, що була вирощена в середовищі, забрудненому цими речовинами. Ці токсичні речовини становлять загрозу рослинності, здоров’ю людей і тварин та довкіллю, вони стійкі та схильні до біоакумуляції через харчовий ланцюг. Спалювання пластику також збільшує частку викопного палива в енергетичному міксі та підвищує рівень парникових газів у атмосфері.

У деяких країнах новіші інсинератори застосовують технології контролю забруднення повітря, зокрема тканинні фільтри, електростатичні вловлювачі пилу та нейтралізатори відпрацьованих газів. Фільтри не запобігають потраплянню в повітря викидів небезпечних речовин — ультрадрібних частинок, неконтрольованих й особливо шкідливих для здоров’я.

Крім того, під час запуску та вимкнення установок або при зміні складу чи обсягу відходів трапляються технічні збої, і внаслідок цих системних помилок продукується більше викидів, коли порівняти з нормальними умовами роботи. За оцінками, 2015 року ці дрібні тверді частинки в повітрі призвели до передчасної смерті понад чотирьох мільйонів людей по всьому світу. До того ж інсинератори будуються непропорційно в країнах із низьким достатком та соціально-політично маргіналізованих громадах, створюючи навантаження у вигляді токсичної золи, забруднення повітря та шумового забруднення, а також аварій.

Токсичні побічні продукти інсинерацї для землі та вод

Крім токсичних викидів у повітря, внаслідок інсинерації на різних етапах термічного оброблення утворюються особливо токсичні побічні продукти. Забруднювачі, які вловлюють фільтри, переносяться на такі побічні продукти інсинерації, як зола виносу, нелеткий залишок, котельна зола (шлак) і осад від оброблення стічних вод. Нелеткий осад з топки змішується зі шлаком.

Зола виносу являє собою тверді частинки в димових газах, що містять небезпечні компоненти, як-от диоксин і фурани, і викидаються з труби. Токсичність золи виносу вища, ніж нелеткого залишку, бо це маленькі частинки, що одразу розносяться вітром, і є більша ймовірність її вимивання. Що ефективнішою є система контролю забруднення повітря в інсинераторах для твердих побутових відходів, то токсичнішою є зола.

Внаслідок інсинерації утворюється зола, що стає новою проблемою у сфері утилізації відходів. Зола може осісти в багатьох місцях: на полігонах (полігони золи, полігони небезпечних відходів і полігони твердих побутових відходів), змішуватися з цементом, зберігатися в кавернах або шахтах або скидатися у відкритий ґрунт, на сільськогосподарські угіддя (іноді помилково маркується як добриво) та на острови і болота. Метали й органічні сполуки в золі можуть вимиватися (наприклад, розчинятися і потрапляти в дощові маси або змішуватися з іншою водою) та потрапляти в підземні води або водойми неподалік, що продовжує цикл впливу токсичних речовин на людину.

Крім загрози для запасів води, зола з інсинераторів може негативно впливати на здоров’я людини шляхом прямого вдихання або вживання золи, яка знаходиться в повітрі або землі.

Залишки золи становлять серйозну загрозу навколишньому середовищу як у локальних, так і глобальних масштабах, зокрема здоров’ю людини. Вони містять велику кількість ненавмисно утворених токсичних стійких органічних забруднювачів (НУСОЗ), включно з тими, що містяться в переліку Додатку С Стокгольмської конвенції (диоксини, фурани, поліхлоровані бифеніли та гексахлоробензен), які є канцерогенами, мутагенами та/або шкодять репродуктивному здоров’ю. Зола містить також важкі метали, зокрема миш’як, барій, кадмій, хром, мідь, молібден, нікель, свинець, олово, стибій, селен і цинк, які надходять з пластику та небезпечних твердих побутових відходів. Відомо, що вони спричиняють отруєння важкими металами через промислове забруднення, забруднення повітря або води та вдихання.

Випадки неналежного управління золою у світі

Хоча представники галузі інсинерації стверджують, що вони не створюють жодного забруднення, існує низка випадків неналежного управління токсичною золою з боку інсинераторів. У 2015 році з’ясувалося, що Швеція упродовж п’яти років скидала надзвичайно токсичну золу виносу на маленькому острові в Норвегії, створюючи ризики вимивання важких металів у Осло-фіорд та вибухів на острові.

Дослідження виявило, що в Китаї золу від інсинерації скидали на неоснащені полігони через брак полігонів для токсичних відходів. Під час тестування у 2012 році величезного обсягу золи, скинутої компанією Covanta в окрузі Б’ютт, штат Каліфорнія, було виявлено високий рівень диоксину.

Нещодавно план розширення полігону для золи в штаті Массачусетс призвів до судового процесу через недотримання вимог для отримання дозволу від Департаменту охорони здоров’я. За повідомленнями Реєстру ракових захворювань штату Массачусетс, люди, що живуть у громадах неподалік, частіше хворіли на рак мозку, сечового міхура та легень, ніж зазвичай.

ПЕРЕТВОРЕННЯ ПЛАСТИКУ НА ПАЛИВО

Газифікація, піроліз та плазмова дуга — ці технології часто об’єднують у поняття «перетворення пластику на паливо» — мають на меті зменшення обсягу відходів шляхом його перетворення на синтетичний газ або нафту, після чого відбувається спалювання. У Сполучених Штатах і Європі їх відносять до інсинерації, бо процес передбачає термічне оброблення відходів і спалювання вироблених газів.

Газифікація: Термічна конверсія матеріалів, що містять вуглець, за температури 540°C–1 540°C, з обмеженим доступом повітря та кисню. В результаті газифікації утворюються забруднювачі та синтетичний газ, що складається з чадного газу, водню та вуглекислого газу, що потребують підвищеного контролю забруднення повітря. Викиди в атмосферу, шлак, зола виносу з обладнання для контролю забруднення повітря та стічні води є побічними продуктами газифікації, подібно до інсинерації відходів.
Піроліз: Термо-хімічне розкладання органічного матеріалу, за підвищених температур без доступу кисню. Піроліз відбувається за температури понад 400°C у безкисневому просторі. Синтетичний газ, що утворюється під час реакції, зазвичай перетворюється на рідкі вуглеводні, наприклад біодизель. Інші побічні продукти — це переважно неперетворений вуглеводень та/або деревне вугілля й зола, в яких зосереджуються важкі метали та диоксин.
Плазмова дуга: За допомогою плазмотрона відбувається додаткове нагрівання на 2 200°C–11 000°C для вироблення синтетичного газу та тепла. Як повідомляється, шлак, що утворюється під час використання цієї технології, має ризик вимивання таких важких металів, як миш’як і кадмій.

Низька доцільність і тенденція до помилок

Ринок перетворення пластику на паливо зростає, а також збільшується кількість спроб розвинути газифікацію твердих побутових відходів до промислових масштабів. Ці зусилля тривають уже багато років, за які сталося багато серйозних помилок з огляду на нестачу операційного досвіду, великі кошти, брак фінансування та екологічні проблеми. Нещодавнє дослідження дійшло висновку, що термодинамічна ефективність піролізу твердих побутових відходів дуже сумнівна, а технологія шкодить навколишньому середовищу; отож іще потрібно довести її сталість як технології поводження з відходами та джерела енергії.

Вплив довкілля на здоров’я

Під час газифікації відходів утворюється особливо токсична сполука — чадний газ, — у концентраціях, що значно перевищує смертельне дозування. Токсичні, кислотні та вуглеводні, що піддаються конденсації (рідка смола), що піддаються конденсації, є неминучими побічними продуктами газифікації, і вони виробляються в більшому обсязі, коли підприємства переробляють змішані відходи через складність стабілізації процесу. З підвищенням тиску токсичний газ може випаруватися у повітря. Як зазначено вище, побічні продукти піролізу та застосування плазмової дуги містять високу концентрацію токсичних речовин, які потенційно можуть вимиватися в довкілля. Говорячи більш узагальнено, термічне оброблення пластикових відходів призводить до викидів стійких органічних забруднювачів (СОЗ), як-от диоксини і поліхлоровані бифеніли, а також свинець, миш’як, ртуть та інші важкі метали з початкових компонентів пластикових відходів: полімерів, отриманих із нафти, газу або вугілля, з додаванням токсичних добавок, наприклад антипіренів та або/пластифікаторів.

Екологічна безпечність виробленого газу також під питанням. Під час спалювання газ може виділяти ультрадрібні частинки нікелю, свинцю та інших токсичних металів. Отримане з пластику паливо продукує більше вихлопних газів порівняно з дизелем і має вищий вміст сірки порівняно як із бензином, так і з дизелем. Моніторинг та імплементація строгого контролю за забрудненням повітря цих видів палива є складним завданням, коли паливо продається та розповсюджується за межами галузі та по-різному використовується в транспорті та котлах.

Дуже легкозаймисті гази — водень та вуглекислий газ — також створюють небезпеку пожеж і вибухів. Дії під час запуску та вимкнення, а також неконтрольоване потрапляння повітря, збільшують потенційний ризик вибуху. За шість років у Швеції сталося 2 865 зафіксованих пожеж у газогенераторах.

Токсичне перероблення

Перероблені матеріали, що містять токсичні хімічні речовини, можуть забруднювати споживчі продукти, призводячи до наслідків небезпечного впливу хімікатів та повторного потрапляння в навколишнє середовище. Токсичне перероблення є перешкодою для справді циркулярної економіки. У випадку з СОЗ, їх стійкість, токсичність та здатність забруднювати харчові ланцюги й пересуватися на довгі відстані становлять особливу проблему.

У звіті IPEN «Токсична «лазівка»: Перероблення небезпечних на відходів на нові продукти» (Toxic Loophole: Recycling Hazardous Waste into New Products) йдеться про те, що споживчі товари, зокрема іграшки з перероблених електронних відходів, забруднені токсичними хімічними речовинами. Тестування продуктів показало, що товари, які продаються в Європі, містять полібромовані дифенілові етери (PBdE), використання яких обмежене або заборонене, — групу токсичних антипіренів, що входять до складу матеріалів електронних відходів.

З 430 зібраних пластикових продуктів 109 одиниць були визначені як такі, що ймовірно містять антипірени з перероблених електронних відходів. Більш детальний хімічний аналіз цих 109 предметів виявив, що:

94 зразків (86%) містили OctaBDE
100 зразків (92%) містили DecaBDE
Найвищу виміряну концентрацію PBDE було виявлено в дитячих іграшках, за ними йдуть аксесуари для волосся та кухонне приладдя. Іграшкова гітара з Португалії мала найвищу концентрацію PBdE (3318 ppm або 0,3% маси продукту), що втричі перевищує найконсервативніший ліміт для цієї речовини в пластику.

Відомо, що PBdE порушують роботу тиреоїдних гормонів, що негативно впливає на розвиток мозку та спричиняє довготривале неврологічне пошкодження. Дослідження показує, що вплив PBdE пов’язаний з гіперактивністю та дефіцитом уваги в дітей. Забруднення дитячих іграшок викликає особливе занепокоєння через схильність дітей брати предмети до рота, що підвищує ризик потрапляння цих токсичних речовин до організму.

Якби проаналізовані в цьому дослідженні продукти були зроблені з пластику з первинної сировини, а не перероблених матеріалів, майже половина не відповідала б Регламенту ЄС про СОЗ, за яким концентрація OctaBdE не повинна перевищувати нормативний ліміт 10 ppm в товарах, виготовлених із пластику з первинної сировини. Ці різні стандарти вмісту PBdE в продуктах із первинної та переробленої сировини виникають через низькі порогові значення у законодавстві для відходів СОЗ, що не враховують потенційну токсичність потоків відходів, які необхідно переробляти. Проблема існує не лише в межах ЄС. Оскільки Стокгольмська конвенція містить винятки щодо перероблення PentaBdE та OctaBdE, цілі з перероблення є глобальними, і це лише підкріплює глобальні наслідки токсичного впливу та викидів PBdE.

ІНШІ ШЛЯХИ ТА НЕВІДОМІ АСПЕКТИ

Упродовж останніх років було запропоновано низку інших технологій або стратегій, наприклад хімічне перероблення або використання пластикових відходів для будівництва доріг або споруд, для вирішення проблеми пластикових відходів.

Хімічне перероблення

Хімічне перероблення визначається як хімічне перетворення пластику на його базові складові з метою відтворення тих самих матеріалів. Хоча досліджуються різні термохімічні та каталітичні способи конверсії пластику, залишається багато невідомого/ невідомих аспектів щодо токсичності неконтрольованих викидів з огляду на високотемпературне оброблення, використання розчинників, доступність процесів та ефективність каталізаторів. Іноді термін «хімічне перероблення» вживається для позначення перетворення пластику на паливо шляхом спалювання, наприклад газифікації або піролізу. У таких випадках «хімічне перероблення» викликає таке саме занепокоєння щодо наслідків для здоров’я, що й інсинерація відходів. Огляд багатьох підприємств, які стверджують, що здійснюють «хімічне перероблення», показує, що ці підприємства насправді займаються перетворенням пластику на паливо.

Будівельні матеріали для доріг і споруд на основі відходів

Останніми роками з’явилися ініціативи зі створення на основі пластику матеріалів для дорожнього покриття («пласфальт») і будівництва споруд («пластикова цегла»). Їхня мета — сприяти утилізації нелеткого залишку з інсинераторів для заміни наповнювачів основи дорожнього покриття, заповнення прогалин, виробництва бетонних блоків або сумішей.

«Пластикова цегла»: Цегла з пластику стискається двома сталевими прутами в модульних формах для брикетів. Брикети наповнюються герметичним матеріалом на основі пластикових відходів і нагріваються в сонячних печах протягом години, а потім одразу охолоджуються аерозолем.
«Пласфальт»: Зібраний пластик після очищення подрібнюється на частинки однакового розміру (2–4 мм). Потім цю суміш плавлять за температури 160–180°C і змішують з іншими гарячими матеріалами та асфальтом за подібної температури.

Хоча токсичність найновіших методів «перероблення» ще не досліджена, відомо про ризики для здоров’я, пов’язані з нагріванням пластику, хімічних добавок і мікропластику. Полімери на зразок PP, PE і PS під час нагрівання виділяють в атмосферу токсичні речовини від середнього до високого рівня: вуглекислий газ, акролеїн, мурашину кислоту, ацетон, формальдегід, етаналь, толуен та етилбензен. Зважаючи, що приблизно 588 000 тонн пластику, який вже використовується для дорожньої розмітки, ненавмисно виділяє мікропластик під дією природних факторів або через тертя транспортних засобів, обсяги пластику, добавок і мікропластику, що мимовільно втрачаються, ще більше зростуть зі збільшенням використання пластикових відходів при будівництві доріг. Будівельні матеріали викликають також питання щодо викидів мікропластику та пов’язаних хімічних речовин під час використання й утилізації таких матеріалів.

Збирачі відходів — у зоні особливого ризику

Збирачі відходів зазнають високих ризиків для здоров’я через весь цикл оброблення відходів — від їх збирання до транспортування, сортування, очищення, нагрівання та розплавлення пластику. Вони постають перед ризиками розвитку хронічних захворювань, як-от порушення роботи дихальної системи, через довгий і частий вплив фекалій, медичних відходів і небезпечних хімічних речовин, що вимиваються з відходів, викидів у повітря або побічних продуктів під час оброблення. Для тисяч людей, особливо в менш розвинених країнах або громадах, які займаються збиранням, переробленням та утилізацією пластику в незадовільних умовах, уряди та місцеві органи влади повинні гарантувати гідні медичні послуги та соціальний захист, для забезпечення охорони та безпеки їхньої праці.

Пластик у довкіллі

Людська цивілізація стикається зі щораз значнішим тягарем забруднення пластиком. У довкіллі знаходиться безліч джерел пластику, зокрема промислові та сільськогосподарські відходи, частинки зношених автомобільних шин, пил, звалища, стічні води та розкидане сміття.

Рештки пластику повсюдні, їх знаходили навіть у найглибшій океанській западині — семимильному Маріанському жолобі у західній частині Тихого океану.

Проблема загострюється десятиліттями неналежного управління відходами заразом із перевиробництвом і надмірним споживанням пластику, що його використовують мимохідь. У 2010 році в океан було скинуто біля 4,8–12,7 тонн пластику. Одне з досліджень завважує: в океані наразі ймовірно знаходяться близько 5,25 трильйонів шматочків рештків пластику, що сукупно важать біля 269 000 тонн, хоча точну кількість підрахувати практично неможливо.

У результаті вивітрювання (під дією ультрафіолетового випромінювання, вітру й хвиль) пластик розпадається на ще менші мікро- й нано-частинки. Чималі шматки пластику знаходили у травній системі багатьох морських тварин, як-от китів. В останні два десятки років почала проявлятися дія дрібних шматочків мікропластику на мікроскопічні морські організми. Дослідження показують, що, ймовірно, люди зазнають впливу цих частинок, оскільки їх знаходять у чималій кількості риби та молюсків, які йдуть на продаж, та у зразках вуличного пилу у великих містах усього світу. Останні неопубліковані дослідження вказують на те, що мікропластик також повсюдно знаходять у людських фекаліях.

Мікропластик викликає особливе занепокоєння, оскільки займає відносно велику площу поверхні і здатен глибоко проникати в організм та вбирати (абсорбувати) чи вивільнювати (десорбувати чи вимивати) хімічні домішки чи забруднювачі.

Як показують дослідження, рештки пластику безпосередньо впливають на дику природу, зокрема, утруднюють, блокують травлення і чинять токсичний вплив. Що стосується здоров’я людини, то наслідки вдихання чи ковтання мікропластику залежать від таких чинників як розмір, хімічний склад і форма — все це впливає на те, чи вийде частинка з організму, чи потрапить до клітин і потенційно транслокується.

Непрямий уплив мікропластику на довкілля та людське здоров’я визначити особливо непросто. Більшість досліджень наразі проводилася у морському середовищі, і ясно, що мікропластик взаємодіє з кожною частиною екосистем у способи, які ще до кінця не зрозумілі. Останні дослідження показують, що на додачу до описаного нижче впливу на людське здоров’я, можуть існувати масштабні екологічні ризики, пов’язані з забрудненням пластиком, зокрема стан рибних ресурсів та зміна вмісту вуглецю у воді, — а це здатне ще довго позначатися на безпеці харчування й клімату.

Потреба розглянути забруднення пластиком та пов’язану з ним невизначеність, без сумніву, нагальна. Проте міжнародні перемовини на вищому політичному рівні досягли лише тої стадії обговорення глобальних змін клімату, на якій перебували 27 років тому, 1992 року. Існує явна необхідність діяти глобально та створити повноваження для визначення можливостей. Однак обговорення ідуть повільно, промисловість протидіє активно, і конкретних зобов’язань замало.

Намагаючись стримувати тягар пластикового сміття, науковці закликають, аби міжнародні закони враховували всі етапи життєвого циклу пластику — як-от зниження обсягів виробництва полімерів і токсичних добавок, встановлення цілей перероблення пластику та виконання цілей управління відходами, а також рух до циркулярної економіки.

Очікується, що поширеність пластику у довкіллі зростатиме й надалі, тож потрібно більше інформації, аби розуміти, як це впливатиме на здоров’я людства. Регулярно оприлюднюються нові дослідження, розробляються лабораторні (й польові) протоколи з метою підвищення співставності результатів. Однак, хоча міжнародні регулятивні політики досі перебувають на стадії розроблення, деякі медичні працівники вже висловлюють занепокоєння щодо присутності мікропластику в їжі.

Як прогнозують науковці, якщо ми споживаємо мікропластик, хімічні речовини, пов’язані з частинками пластику, можуть чинити фізичні та/чи токсичні впливи.

З огляду на численні шляхи впливу мікропластику з повітря, їжі та напоїв, необхідні подальші дослідження, аби повністю зрозуміти, як саме вони впливають. Розробити надійні дослідження людського здоров’я, що визначать токсикологічні впливи ковтання мікропластику, непросто. Широкомасштабні дослідження серед населення матимуть забагато супутніх чинників, оскільки в повсякденному житті на нас впливає ціла низка токсичних речовин, а експериментальні дослідження непрактичні. У межах Європейського Союзу існують норми щодо певних забруднювачів, зокрема ртуті, пестицидів і деяких промислових хімікатів у продуктах, однак вони відсутні щодо мікропластику у морепродуктах, призначених до споживання людиною. Нижче подана вибірка з розвідок, які досліджували забруднення людської їжі пластиком.

Чим насправді є біопластик

Біопластик — чи біополімери — відрізняється від звичайного пластику, оскільки він зроблений із відновної рослинної сировини, як-от кукурудза, маніок, цукровий буряк чи цукрова тростина, а не з нафтопродуктів. Біопластик настільки ж багатоманітний, як і звичайний пластик, він використовується для виробництва багатьох споживчих товарів.

У пакованні продуктів — для кавових стаканів, пляшок, тарілок, столового приладдя й пакетів для овочів; у медицині — для шовного матеріалу, імплантів та фіксації переломів; інший варіант промислового використання — виробництво тканин. Біопластик містить полімолочну кислоту (PLA), поліетилентерефталат (PET) рослинного походження, полігідроксиалканоат (PHA), а може бути сумішшю біополімерів, пластику нафтохімічного походження і волокон.

Біопластик не є біорозкладним. Матеріал, що використовується у PET рослинного походження, не відрізняється від його нафтохімічного аналогу. Рослинний PET, як і нафтохімічний PET, не розкладеться, а може бути перероблений зі звичайним PET. Таким чином PET рослинного походження має такий само вплив на довкілля, як і звичайний пластик. PLA непридатний до компостування вдома; біорозкладання потребує промислового компостувального процесу, що вимагають високих температур (>58 ̊C) та 50-відсоткової відносної вологості (більшість домашніх компостерів діють за температури <60 ̊C і лише зрідка досягають вищих температур).

Чистий біопластик, розкладаючись, вивільнює вуглекислий газ (чи метан) і воду. Однак якщо у процесі виробництва додавалися добавки чи токсини (як зазвичай буває), то під час розкладання виділяються і вони. Як і до пластику на основі викопного палива, до біопластику можуть додавати хімічні речовини — для зміцнення, аби не зіжмакувався чи краще дихав. Подальші дослідження й аналіз його життєвого циклу допоможуть зрозуміти роль і впливи різноманітних видів біопластику.

КОВТАННЯ ПЛАСТИКУ

Як зазначено вище, пластикове паковання продуктів і питної води є значним джерелом забруднення харчових продуктів, як через мікропластик, так і через пов’язані токсичні речовини. Однак забруднення не обмежується пакованням продуктів, природні харчові ланцюги також є джерелом шкідливого впливу на людей. Наразі більшість досліджень зосереджується на морепродуктах, і лишається ще чимало білих плям у знаннях. Потрібно проводити більше досліджень щодо забруднення харчових ланцюгів як у морі, так і на суходолі.

Риба та молюски

Пластик стійкий і повсюдний: він у повітрі, сільськогосподарських ґрунтах, у прісноводних і морських середовищах. Наразі більшість досліджень зосереджуються на впливі пластику на океан. Пластик виявлений повсюди в океані та в його осадкових відкладеннях, зокрема і в найглибших ділянках океану. Було виявлено, що понад 690 видів морських істот, від мікроскопічного зоопланктону до великих морських ссавців, ковтають мікропластик. Також мікропластик знайдений усередині представників багатьох видів, що мають комерційне значення.

Що ж до людей, то більшість мікропластику, що ми ковтаємо разом із морепродуктами, ймовірно міститься у тих видах, які споживають цілими, як-от мідії, устриці, креветки, краби та дрібна риба. Однак уплив мікропластику може не обмежуватися споживанням згаданих видів — цілком імовірно, що інші морепродукти, як-от м’язова тканина риб, можуть також містити шкідливі частинки: чи то вони є в самому організмі, чи то потрапляють у процесі приготування. Мікропластик знаходять у травній системі великої кількості промислових видів, зокрема скумбрії атлантичній (Scombrus scombrus), оселедці (Clupea harengus) й камбалі (Pleuronectes plastessa). Факти свідчать про те, що мікропластик може переміщуватися з шлунково-кишкового тракту до печінки у таких видів як анчоус європейський (Engraulis encrasicolus).

Дослідження показують, що мікропластик містять норвезькі омари (Nephrops norvegicus), яких зазвичай називають скампі, та морські павуки (Maja squinado). Краби або ковтають його, або вбирають через зябра. Зябра і травну систему перед вживанням вилучають, однак вони лишаються у процесі приготування, оскільки крабів готують цілими. Тож мікропластик та пов’язані з ним хімічні забруднювачі можуть міститися у бульйоні. Також мікропластик знайдений поза травною системою, у мушлях та м’язовій тканині тигрових креветок (Penaeus semiculcatus) і креветок піщаних (Crangon crangon).

Мікропластик знайдений у диких і вирощених молюсках, як-от мідії їстівні (Mytilis edulis), двійчаті молюски (Venerupis philippinarum) і гігантські устриці (Crassostrea gigas); усі вони є біофільтраторами. На відміну від риб, у яких мікропластик (наразі) знаходять переважно у травній системі, у молюсків він здатний проникати в усі тканини. В ході одного дослідження мікропластик був знайдений у всіх зразках молюсків, придбаних у британських супермаркетах. Напівприготовані молюски з супермаркету містили більше частинок мікропластику, ніж живі молюски з супермаркету.

Як показав аналіз чотирьох видів сушеної риби, придбаної на місцевих ринках у Малайзії, показав, люди можуть споживати до 246 частинок штучного походження (мікропластиків і пігментів) на рік. Автори дійшли висновку, що потрібно більше досліджень щодо того, наскільки токсичними є частинки мікропластику.

Водорості

Як показало лабораторне дослідження щодо того, чи зазнають люди впливу мікропластику, вживаючи водорості, мікропластик у великих дозах може прикріплюватися до поверхні їстівних видів водоростей Fucus vesiculosus. Однак після миття кількість частинок мікропластику зменшувалася на 94,5%.

Сіль

Частинки мікропластику знайдені у столовій солі, що йде на продаж, видобутій із морської, озерної та кам’яної солі. Однак відмінності у лабораторних методах можуть ускладнювати порівняльні розвідки, а в подальшому стандартизація має спростити інтерпретування результатів. Мікропластик виявлений у зразках і морської, і кам’яної солі; це показує, що рівень забруднення пластиком морського та суходільного середовища доволі високий. Фасована сіль та інші фасовані харчові продукти, які пакують у пластик, також можуть забруднюватися мікропластиком під час оброблення та пакування.

Інша їжа та напої

Мікропластик поширений у середовищі як на суходолі, так і в морських та річкових водах. Було виявлено, що мікропластиком забруднена бутильована вода, водопровідна вода, пиво, мед і цукор. Походження частинок мікропластику визначити непросто; вони можуть надходити з джерел у довкіллі, зокрема води, а також з осадів, що утворюються у процесі оброблення відходів і використовуються як добриво, або ж унаслідок перероблення й пакування.

Мікропластик у харчовому ланцюзі

Мікропластик є стійким до розкладання. Лабораторні експерименти показують, що мікро- та нанопластик здатен передаватися від хижака до жертви, і припускають, що пов’язані з пластиком хімічні добавки та забруднювачі також можуть проходити через харчовий ланцюг. Як виявили дослідники, звичайні прибережні краби, які поїдали заражених пластиком молюсків, також ковтали мікропластикові крихти й волокна.

Одне з досліджень показало, що нанопластик безперешкодно пройшов харчовим ланцюгом від мікроскопічних зелених водоростей (Chlamydomonas reinhardtii) до водяної блохи (Daphnia magna) і далі до медаки китайської (Oryzias sinensis), і відтак до найвищого хижака, темного головня (Zacco temminckii).

Інше дослідження зафіксувало, як мікропластик передається від жертв до хижаків у дикій природі, в процесі вивчення балтійських піщанок (Ammodytes tobianus), знайдених у травній системі камбали та морського павука, пійманих у Кельтському морі.

Складна взаємодія між морською флорою і фауною та мікропластиком засвідчують численні шляхи й маршрути, через які мікропластик може потрапляти до харчового ланцюга. Як показують дослідження, люди зазнають упливу мікропластику з цілої низки харчових джерел (див. рисунок 2).

Вплив на людське здоров’я

Мікропластик може потрапляти в організм людини двома основними шляхами: повітряним, через носовий прохід до легенів, та шляхом ковтання, через рот до шлунку. Ковтання мікропластику з їжею викликає занепокоєння щодо здоров’я, бо воно пов’язане з можливим переміщенням частинок із травної системи до інших тканин, а також здатне слугувати механізмом перенесення токсичних хімікатів. Особливу стурбованість викликають:

хімічні добавки,
фталатні пластифікатори,
Бисфенол А,
антимікробні речовини,
полібромовані антипірени.

Мікропластик містить близько чотирьох відсотків добавок, однак ця величина коливається залежно від виду пластику. Наявні дослідження показують, що добавки до пластику, як-от фталати, Бисфенол А та деякі антипірени, є ендокринними руйнівниками та канцерогенами. Також із розвідок відомо, що пластик здатен накопичувати важкі метали та поглинати токсичні забруднювачі, зокрема поліциклічні ароматичні вуглеводні та хлороорганічні пестициди з води довкола. Існують десятки видів пластику, кожен із яких поводиться дещо інакше, розпадається з різною швидкістю й абсорбує (притягує), десорбує (вивільнює) і вимиває хімічні добавки по-різному. Визначаючи потенційну токсичність, важливо брати до уваги виробника, а також абсорбційні та десорбційні властивості пластику. Постійне коливання хімічного впливу у довкіллі — і токсичного, і нетоксичного — означає, що вплив на тварин і людей може бути різним. Ці коливання також змінюють швидкість, з якою мікропластик адсорбує та десорбує хімічні забруднювачі та добавки.

Подальші відомості про наслідки мікропластику (і пластику), що потрапляє в організм людини, можна знайти у медичній літературі. Потрапивши в організм, частинки мікропластику можуть долати біологічні межі. Як ми вже обговорювали, було виявлено, що частинки поліетилену від штучних протезів суглобів переміщуються до лімфовузлів, печінки та селезінки. Дослідження у новій сфері доставки легеневих нанопрепаратів показують, що наночастинки величиною у 4 нм, 8 нм, 12 нм та 16 нм здатні проникати через легеневу тканину до мембрани з легеневої поверхнево-активної речовини.

Через етичні аспекти тестування на людях у перших працях із вивчення потенційної токсичності мікропластику для оцінювання його наслідків для морських видів тварин і дрібних ссавців використовувались лабораторні та польові дослідження. Як показала флуоресцентна мікроскопія, мікропластик полістирен (5 мкм і 20 мкм), з’їдений мишами, може накопичуватися у печінці, нирках і травній системі.

Невидимі забруднювачі: ніде не безпечно

Попри те, що океан займає 71% земної поверхні та зберігає 97% води на планеті, навіть найвіддаленіші частини океану забруднені токсичними хімічними добавками, що їх використовують для виробництва пластику. Крихітні креветки у Маріанській западині пересичені токсичними хімікатами, зокрема полімерними добавками, як-от бромовані антипірени. Такі рівні забруднення були значно вищі, ніж ті, що зафіксовані в сусідніх регіонах із важкою промисловістю, що свідчить про біоакумуляцію антропогенних забруднень і про те, наскільки поширені забруднення в океанах аж до найбільших глибин.

Величезні вири пластику та рідкі шари мікропластику вивели проблему забруднення морів пластиком на міжнародний рівень, а невидимі й повсюдні забруднювачі, що чіпляються до пластику, створили отруйну бомбу сповільненої дії в морських середовищах.

Високостійкі хімічні забруднювачі вже змінюють процеси розмноження й поведінку морських тварин і чинять шкідливий вплив на їхню імунну систему; вони загрожують їхньому виживанню, порушуючи їхню здатність реагувати на захворювання.

Ніде не є безпечно. Більша частина земної поверхні пов’язана з океанами через річкові системи. Токсична спадщина пластику та пов’язаних із ним токсичних хімікатів, прихованих в океані, є частиною тісно пов’язаної глобальної екосистеми, і цим не можна нехтувати.

Мікропластик і токсичні хімікати

Можливість потрапляння хімічних забруднювачів в людський організм через мікропластик із їжею ще не до кінця зрозуміла і потребує подальших досліджень. Наслідки ковтання мікропластику для здоров’я лишаються недостатньо визначеними, і науковці пропонують проводити термінові дослідження, зокрема стосовно можливих наслідків для ендокринної системи. Люди зазнають впливу мікропластику і пов’язаних із ним хімічних речовин, що можуть бути токсичні навіть у низьких дозах. Хоча пластик є єдиним джерелом хімічного впливу, він також може бути значним джерелом деяких інших хімічних речовин.

Одна дослідницька команда, яка вивчала потенційну токсичність мікропластику на мишах, прозвітувала про те, що мікропластик може спричинити зміни в енергетичному та жировому обміні, викликати оксидативний стрес та бути нейротоксичним. Розвідка вказує на існування потенційного ризику для людей від уживання мікропластику.

Мікропластик і потенційна небезпека захворювань

Ще одне занепокоєння щодо здоров’я пов’язане з бактеріями, які ростуть на мікропластику. Під час однієї розвідки дослідники зазирнули всередину бактерії, що живе на поверхні мікропластику, зібраному у Північному й Балтійському морях. Дослідження виявило бактерію Vibrio parahaemolyticus на поверхні фрагментів поліетилену, поліпропілену та полістирену. Бактерія здатна спричиняти шлунково-кишкове захворювання в людини, але необхідні подальші дослідження щодо того, чи можуть являти серйозний ризик захворювань патогени на поверхні мікропластику, що його вживають люди.

Ковтання мікропластику

Потенційні наслідки ковтання мікрочастинок вивчаються вже десятиліттями, однак і досі не є вповні зрозумілими, оскільки частинки пов’язані з надто різноманітним спектром добавок і забруднювачів. До прикладу, у тестах на щурах, собаках, козах і свинях частинки полівінілхлориду переносилися з травної системи до лімфатичної та кровоносної систем, жовчі, спинномозкової рідини, сечі, легенів та молока тварин у лактаційному періоді. За наявними наразі даними взаємодія між мікропластиком та іншим умістом кишківника, зокрема білками, жирами та вуглеводами, надзвичайно складна. Накопичення мікропластику може призводити до запалення, ушкодження тканин, загибелі клітин чи розвитку раку. На додачу існує можливість токсикологічних ефектів від шкідливих хімікатів, які вимиваються чи десорбуються з мікропластику.

Ураховуючи повсюдну поширеність цих частинок у нашій їжі та суттєві ризики для здоров’я людини від їхнього ковтання, подальші дослідження для розуміння та запобігання ризиків для здоров’я від уживання мікропластику мають бути у пріоритеті. Поки проводяться лабораторні й польові розвідки та широкомасштабні довгострокові моніторингові дослідження, і поки нам невідома повною мірою природа ризиків, необхідно, використовуючи принцип обережності, зменшувати вплив від ковтання мікропластику.

ВДИХАННЯ МІКРОПЛАСТИКУ

Повітря, яким ми дихаємо, також є джерелом упливу мікропластику. Попри те, що атмосферне випадання мікропластику є цілком новою цариною досліджень, розвідки, проведені у Парижі (Франція) та Дунґуані (Китай), уже виявили присутність мікропластику, переважно волокон, у сумарних атмосферних опадах. У густонаселеному міському районі Парижа дослідники визначили концентрацію волокон мікропластику всередині приміщення на рівні 1–60 волокон/м3, а їх концентрація у відкритому повітрі становила від 0,3 до 1,5 волокон/м3.

Через меншу насиченість на відкритому повітрі очікується вплив нижчих концентрацій мікропластику в повітрі, а вищі концентрації, виявлені у приміщеннях, пов’язані з безпосереднішим контактом із джерелами мікропластику, як-от килимами й меблевими тканинами, а також браком вітру та інших розсіювальних механізмів. Дослідники також уважають вплив повітря у приміщенні більш значним, бо люди проводять близько 70–90% свого часу в приміщенні. Випадання
пластикових частинок, які містяться в повітрі, може призводити до накопичення на шкірі та в їжі, що спричиняє шкірний та шлунково-кишковий вплив.

На основі оприлюднених концентрацій у повітрі й середнього об’єму повітря, що ми вдихаємо, дослідники встановили: легені людини можуть зазнавати впливу 26–130 мікропластиків, які містяться в повітрі, на день.

Інші джерела пластику в повітрі охоплюють пластик і плівки, що використовуються у сільськогосподарському процесі, і що тепер розкладаються, волокна з сушарок для одягу та аерозоль морської солі (наприклад, обумовлений дією хвиль). Нещодавно було виявлено, що одним із основних джерел мікропластику в повітрі є пил від автомобільних шин. Пластик, що міститься в повітрі, здатен також розсіюватися повітряними потоками Землі.

Уплив пластику на робочому місці вважається ще значнішим, ніж удома. Працівники текстильної промисловості порівняно з рештою населення зазнають впливу більших концентрацій синтетичних волокон протягом довших періодів. Наслідки впливу на працівників дають змогу зрозуміти потенційні небезпеки для здоров’я людей, пов’язані зі зростанням впливу мікропластику, особливо волокон. До прикладу, чотири відсотки працівників заводів із виробництва нейлонових ниток у США та Канаді мають внутрішньотканинні захворювання легень, наприклад, рубцювання тканин легень, що викликає кашель, диспное (задишку) та зменшення об’єму легень.

Токсичність пластикових частинок, які вдихаються

Пластикові мікроволокна здатні осідати глибоко в легенях та викликати гостре чи хронічне запалення. Розмір, форма та взаємодія частинок із різноманітними біологічними структурами, як і концентрації частинок, визначають те, чи осядуть частинки у легенях та як довго вони там залишатимуться. Довші волокна більш стійкі, і типовим механізмам легеневого кліренсу важче їх викидати. Волокна товщиною <0,3 мкм і довжиною 10 мкм найімовірніше є канцерогенними. Волокна певного розміру й товщини викликали гострі запальні реакції у щурів, а коротші та ширші не виявили спричинення легеневих запалень.

Після вдихання більша частина волокон імовірно потрапляє у плевральну рідину. Частинки >1 мкм, проходячи через верхні дихальні шляхи, де плевра товща (центральна частина легені), можуть обходити плевру, уможливлюючи поглинання через бронхіальний епітелій. Діаметр частинки мікропластику може дозволити їй відкладатися глибше у легені, де вона може проникати крізь рідкішу плевральну рідину та контактувати з епітелієм, тоді переміщуватися через дифузію чи активне клітинне поглинання у всьому тілі.

Інші чинники, що визначають токсичність волокон у легенях, це:

концентрація,
місце осадження,
можливість вимивання чи десорбування хімічних речовин із поверхні волокна.

Мікропластик є стійким до хімічного розкладання у людському тілі. Після вдихання чи ковтання він може накопичуватися чи вкраплюватися у легені або інші органи. Волокна, що потрапили у злоякісну легеневу тканину пацієнтів із вдиханням, зазнали лише незначного пошкодження, що свідчить про їхню біостійкість, і про те, що пластикові волокна можуть відкладатися глибоко в легенях. Біостійкість та доза можуть бути чинниками ризику. Частинки пластику, що вдихаються, пов’язані також із оксидативним стресом та подальшим запаленням, а наночастинки викликають запалення дихальних шляхів та фіброз кишківника.

Наслідки для здоров’я, пов’язані з хімічними добавками, які ми вдихаємо, та накопиченими токсинами в частинках пластику, ще не до кінця зрозумілі. Дослідження in vitro (у лабораторії) показали, що полімери з добавками спричиняють вищу токсичність для клітин і посилену реакцію запалення, а дослідження in vivo (на людях) посилення не показали. Однак певні полімерні добавки чи мономери можуть переміщуватися від частинок, які ми вдихаємо чи ковтаємо, до організму чи потрапляти у повітря й пил, як-от фталати і бисфенол А. Концентрація в домашньому пилу, що містить полібромовані дифенілові етери (антипірени), вивільнені з пластикових складників електроніки, оббивної тканини й килимів, може сягати >90 нг/г пилу. Ще не до кінця зрозуміло, як полібромовані дифенілові етери потрапляють у домашній пил, однак є вагоме припущення, що вони вивільнюються зі звичайним зношуванням пластикових домашніх виробів і тканин. Як і в морських середовищах, мікропластик може також адсорбувати й вивільнювати забруднювачі, які містяться в повітрі.

ПЛАСТИК У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ҐРУНТАХ

Ґрунт посідає найважливіше місце у виробництві й безпеці харчових продуктів. Ґрунт визначає склад їжі людей і тварин. Він є межею між суходолом, водним середовищем і атмосферою, та зазнає впливу багатьох забруднювачів, зокрема й пластику. Наявні лише нечисленні дані щодо джерел і переміщення мікропластику всередині наземного середовища. До прикладу, дослідники виявили наявність забруднення макро- та мікропластиком сільськогосподарських угідь у південно-східній Німеччині, де добрива, що містять мікропластик, та сільськогосподарські інструменти та засоби з пластику ніколи не використовувалися.

Як припускають останні дослідження, рівень наземного забруднення пластиком може бути у 4–23 рази вищим, ніж рівень забруднення океану.

Пластик надзвичайно поширений у сільськогосподарських ґрунтах. Його джерела охоплюють сільськогосподарський поліетиленовий листовий матеріал (який рветься від атмосферного впливу), тверді біологічні відходи й осади стічних вод (з водоочисних споруд), та стічні води (від прання одягу з синтетичними волокнами).

Стічні води, що потрапляють до комунальних систем очищення, містять чимало волокон з текстилю, мікропластику з засобів особистої гігієни та продуктів розкладення споживчих товарів. Від 80% до 90% мікропластику, що потрапляє до систем очищення, лишаються у залишкових осадах стічних вод. Ці осади нерідко використовуються у сільському господарстві як добриво, внаслідок чого пластик осідає на сільськогосподарських полях, де може залишатися протягом тривалого часу. Аби зрозуміти важливість осадів стічних вод як джерела забруднення мікропластиком, в ході одного з досліджень підрахували, що осади стічних вод спричиняють щорічне додавання 63 000–43 000 і 44 000–300 000 тонн мікропластику до європейських та американських сільськогосподарських угідь відповідно. Згідно з результатами нещодавнього дослідження, мікропластик здатний перебувати у ґрунті понад 100 років, оскільки не надто піддається дії світла та кисню.

Компост і добрива, що їх використовують для додавання у ґрунт поживних речовин, також є надзвичайно суттєвим джерелом пластику в ґрунті. Нещодавнє дослідження, яке оцінювало органічні добрива, отримані шляхом ферментації біовідходів і з домашнього компосту, виявило мікропластик у всіх зразках. Найпоширенішими видами пластику виявилися пов’язані з пакованням харчових продуктів.

Науковці наразі ще не повністю розуміють вплив пластику в сільськогосподарських ґрунтах та токсикологічні й екологічні наслідки для них. Деякі розвідки виявили проблеми. Інші висвітлили потребу у подальших дослідженнях, аби визначити, як пластик розкладається за різних умов довкілля (до прикладу, в ґрунті та у воді) і вимиває стійкі органічні забруднювачі.

Одна з проблем щодо охорони здоров’я, пов’язана з пластиком у ґрунтах, — це потенційне перенесення токсичних хімікатів до рослин і тварин. Виробництво пластику є головним джерелом хімічних добавок, що потрапляють у довкілля. Деякі з цих добавок, зокрема ендокринні руйнівники, як-от фталати, полібромовані дифенілові етери (PBDE) та бисфенол A, знайдені у свіжих овочах і фруктах. Хоча визначити точне джерело такого забруднення практично неможливо, дослідження щодо пластикових добавок і токсичного забруднення овочів та фруктів вже попереджають, що слід терміново користатися принципом обережності, аби знизити цей вплив.

У науковій літературі з’являються докази непрямого впливу хімічних речовин, пов’язаних із пластиком. Земляні хробаки, які в ґрунтах зустрічаються з частинками поліуретану, можуть накопичувати PBDE. Земляні хробаки важливі для підтримки здорових екосистем і ґрунтів, особливо у сільськогосподарських регіонах. Хробаки, розриваючи ґрунт, насичують його киснем, переробляють детрит, переміщують ґрунт, а також є головним джерелом харчування для багатьох тварин. Вірогідно, що PBDE всередині хробаків може переміщуватися до інших ґрунтових площ та через харчовий ланцюг.

Чи є пластик стійким органічним забруднювачем?

Пластик не лише офіційно визнаний СОЗ за Стокґольмською конвенцією, але й характеристики пластику та його хімічних добавок і забруднювачів роблять його потенційно таким само небезпечним, як офіційно визнані СОЗ, і таким, що виявляє властивості, подібні до офіційно визнаних СОЗ.

Це зокрема такі характеристики:

розкладання стійкого пластику на мікро- й нанопластикові частинки, що полегшують засвоєння морськими організмами, свідчить про накопичення його у харчовому ланцюзі;
деякі хімічні добавки і забруднювачі, присутні в пластикових полімерах, мають руйнівні для ендокринної системи властивості й можуть бути небезпечними у надзвичайно низьких дозах;
наявний «постійний потік «свіжого» пластикового сміття», що має значну стійкість у морській екосистемі.

Погоджуючись із визначенням мікропластику як СОЗ, Європейське агентство хімічних речовин (ЄАХР) уважає мікропластик подібним до СБТ (стійких, біоакумулятивних та токсичних) речовин та високостійких речовин із високою біоакумулювальною властивістю. У січні 2018 року ЄАХР запропонувало обмеження, передбачені додатком ХV його головного хімічного регламенту REACH. На час написання цього матеріалу рішення щодо цієї пропозиції ще не було ухвалене.

Висновки та рекомендації

Цей звіт пропонує огляд сучасних знань щодо сукупності наслідків пластику для здоров’я людей, що виникають протягом усього ланцюга постачання та життєвого циклу пластику. У ньому наведені численні шляхи, через які на кожному етапі життєвого циклу пластику людське здоров’я стикається з його наслідками: від гирла свердловини до нафтопереробного заводу, від магазинних полиць до людських організмів, і від управління відходами до тривалого впливу забруднювачів повітря та пластику в довкіллі. Цей звіт також вказує на системні й тривожні прогалини у наших знаннях, що можуть посилити наслідки та ризики для працівників, споживачів, громад, які найбільше потерпають, і спільнот усієї планети, віддалених від очевидних джерел пластику.

ВІДОМО, ЩО НАМ ВІДОМО

Кожна зі стадій життєвого циклу пластику створює значні ризики для здоров’я людей, і більшість людей у всьому світі зазнають упливу пластику на численних стадіях цього циклу.

Видобування та транспортування викопної сировини для пластику

Викопне паливо, як-от нафта, газ і вугілля, містить первинну сировину для пластику, яка складає понад 90% його вмісту. Видобуток нафти та газу, зокрема використання гідравлічного розриву пластів для видобутку природного газу, вивільнює в повітря і воду низку токсичних речовин, часто у значних кількостях. Ці токсини чинять прямі й зафіксовані наслідки для шкіри, очей та інших органів чуття, дихальної системи, шлунково-кишкового тракту й печінки, а також мозку і нервової системи. Про понад 170 хімічних речовин, що використовуються у фрекінгових операціях при виробництві пластику, відомо, що вони викликають негативні наслідки для здоров’я — зокрема рак, нейротоксичність, репродуктивну та розвиткову токсичність і пошкодження нервової системи. Вплив таких токсинів також корелює з вищим рівнем госпіталізацій для кардіологічних та неврологічних захворювань.

Нафтохімічна переробка та виробництво смол пластмаси і полімерних добавок

Перетворення викопного палива на смоли пластмаси та полімерні добавки вивільнює у повітря, воду та ґрунти канцерогенні й інші високотоксичні речовини, що мають низку несприятливих наслідків для здоров’я людини.

Зафіксовані такі результати впливу цих речовин:

ушкодження нервової системи,
репродуктивні й розвиткові вади,
рак,
генетичні наслідки, які ведуть до рекордно низьких рівнів ваги дітей при народженні, до раку й лейкемії.

Промислові працівники та громади, що межують із підприємствами з виробництва пластику, піддаються найбільшому ризикові та стикаються як із довготривалим впливом, так і з ризиком аварійних викидів. Виробництво пластику має непропорційні наслідки для здоров’я бідних та маргіналізованих громад і вразливе населення цих громад, особливо для дітей та жінок репродуктивного віку.

Споживчі товари та паковання

І мікропластик, і пов’язані з ним хімічні речовини у пластикових споживчих товарах та пакованні чинять наслідки для людського здоров’я. Використання пластикових виробів призводить до ковтання чи вдихання великої кількості мікропластикових частинок і сотень токсичних речовин, серед несприятливих наслідків яких — вади розвитку, руйнування ендокринної системи і рак.

Прямий вплив через контакт, ковтання та вдихання мікропластику

Мікропластик, потрапляючи до організму людини, може призводити до низки наслідків для здоров’я:

запалення (пов’язаного з раком, хворобою серця, запалення кишківника, ревматоїдного артриту тощо),
генотоксичності (пошкодження генетичної інформації всередині клітини, що може спричиняти рак),
оксидативного стресу (що призводить до хронічних захворювань, як-от рак, діабет, ревматоїдний артрит, серцево-судинні захворювання, хронічне запалення, інсульт),
апоптозу (загибелі клітин, пов’язаної з широким спектром захворювань включно з раком),
некрозу (загибелі клітин, пов’язаної з раком, автоімунними захворюваннями та нейродеградацією).

Такі результати з часом також можуть спричиняти ушкодження тканин, фіброз і рак.

Каскадні впливи у довкіллі та в організмі людини

Більшість полімерних добавок не зв’язані з полімерною матрицею і легко вимиваються у довкілля: повітря, воду, їжу та тканини організмів. Частинки пластику продовжують розкладатися, відкриваючи нові ділянки поверхні пластику, що дає змогу далі вивільнюватися добавкам із середини на поверхню частинки. Деякі пластифікатори, як-от DEHP і бисфенол А, можуть викликати репродуктивну токсичність. Бензен і фенол є мутагенними: вони змінюють генетичний матеріал (зазвичай ДНК) організму, збільшуючи частоту мутацій.

Ось деякі з найшкідливіших добавок:

бромовані антипірени,
фталати,
теплостабілізатори свинцю.

Інші відомі шкідливі хімікати, що вивільнюються з пластикових полімерів, охоплюють антиоксиданти, ультрафіолетові стабілізатори та нонілфенол.

Викиди токсинів унаслідок управління пластиковими відходами

Усі технології спалювання (зокрема, інсинерація, спільна інсинерація, газифікація чи піроліз) для знищення пластикових відходів призводять до виділення й вивільнення токсичних металів, як-от свинцю та ртуті, органічних речовин, зокрема диоксинів та фуранів, кислих газів та інших токсичних речовин у повітря, воду та ґрунт. Усі подібні технології ведуть до того, що прямого й непрямого впливу токсичних речовин зазнають працівники та сусідні громади, зокрема шляхом вдихання забрудненого повітря, безпосереднього контакту із забрудненим ґрунтом або водою та вживання продуктів, які вирощувались у середовищі, забрудненому цими речовинами. Токсичні речовини від викидів, золи виносу та шлаку в купі для спалювання здатні долати чималі відстані та відкладатися у ґрунті й воді, зрештою потрапляючи до людських організмів після накопичення у тканинах рослин і тварин.

Тривалі впливи через сільськогосподарські ґрунти, наземні та водні харчові ланцюги та водопостачання

Потрапляючи в довкілля у формі макро- чи мікропластику, пластик забруднює харчові ланцюги та накопичується у них; там він здатен виділяти токсичні добавки чи накопичувати додаткові токсичні хімікати, роблячи їх знову біодоступними для прямого й непрямого впливу на людину.

ВІДОМО, ЩО НАМ НЕВІДОМО

Непевності та прогалини у знаннях перешкоджають проведенню повного оцінювання впливу на здоров’я, обмежують здатність споживачів, громад і регулювальних органів робити усвідомлений вибір, а також підвищують як поточні, так і довгострокові ризики на всіх етапах життєвого циклу пластику.

Приховані ризики

Надзвичайний брак прозорості щодо хімічного складу більшості пластиків і щодо процесів його виробництва заважає нам достатньо розуміти вплив та повністю оцінювати наслідки. Це стимулюється тим, як обробляється конфіденційна ділова інформація, та неадекватними вимогами щодо розкривання інформації.

Такі прогалини заважають:

регулювальним органам впроваджувати доцільні методи захисту довкілля;
споживачам — робити усвідомлений вибір;
громадам, що межують із небезпечними місцями, і громадам, що найбільше потерпають, — обмежувати свої контакти зі шкідливими для здоров’я умовами, пов’язаними з пластиком, та ефективно реагувати, коли трапляються надзвичайні ситуації.

Подробиці важать

Громади, що мешкають поблизу основних підприємств видобування, виробництва і перероблення, піддаються особливому ризикові протягом всього життєвого циклу пластику, однак стикаються зі системними та суттєвими перешкодами щодо отримання кількісної та якісної інформації щодо своїх контактів із токсичними і небезпечними речовинами.

Перехресні впливи та синергетичні ефекти лишаються слабко вивченими і недостатньо зрозумілими

Процеси оцінювання ризику від пластику стикаються з численними обмеженнями, особливо стосовно наслідків для здоров’я від кумулятивного впливу сумішей тисяч хімічних речовин, що їх використовують у пакованні продуктів та інших споживчих товарах.

Ми є тим, що ми їмо

Попри його повсюдну присутність і потенційно вагомі наслідки через цілу низку шляхів, розповсюдження, транспортування, розкладання та загальний вплив мікропластику в наземних середовищах лишаються недостатньо зрозумілими. Переміщення пластику та мікропластику через морські екосистеми та харчові ланцюги досліджується лише віднедавна; а розвідки щодо ролі пластику в сільськогосподарських ґрунтах та його токсикологічних/екологічних впливів на нього — знаходяться у зародковому стані. Можливе переміщення токсичних хімікатів до сільськогосподарських культур і тварин вимагає негайного і постійного вивчення.

Що стане з «пластиковими» людьми?

Мікроволокна й інші пластикові мікрочастинки щораз частіше фіксуються у кровоносній системі та тканинах людського організму. Поки точна поведінка пластикових мікрочастинок і її наслідки для людського організму не стануть краще зрозумілими, збільшення виробництва та повсюдне використання цих стійких забруднювачів мають розглядатися як предмет особливої стурбованості щодо громадського здоров’я.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: КОНЦЕПЦІЯ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ЩОДО ОЦІНЮВАННЯ, КЕРУВАННЯ Й ЗНИЖЕННЯ КІЛЬКОСТІ ПЛАСТИКУ

Від розміщення виробничих потужностей і тестування нових продуктів до вирішення дедалі різноманітніших проявів пластикової кризи, оцінювання наслідків пластику наразі непропорційно та безпідставно зосереджені на єдиному етапі життєвого циклу пластику, і часто на єдиному шляху впливу в межах цього етапу. Цей звіт показує, що кожний із цих етапів взаємодіє з іншими, і всі вони взаємодіють із людським середовищем й організмом людини у численні способи, що часто перетинаються.

Прийняти концепцію життєвого циклу

Нинішні завузькі підходи до оцінювання та вирішення наслідків упливу пластику є невідповідними та недоречними. Розуміти ризики, пов’язані з пластиком, та відповідати на ці ризики, а також робити усвідомлені вибори, зважаючи на ці ризики, — все це вимагає ухвалення концепції життєвого циклу, аби оцінити наслідки пластику для здоров’я людини в повному обсязі.

Визнання взаємодії впливів

Оцінювання впливу на здоров’я, які зосереджуються тільки на пластикових складових у продуктах, при цьому нехтуючи тисячами добавок та їхньою поведінкою на кожному етапі життєвого циклу пластику, — є неповними та небезпечними.

Зробити невидиме видимим

Вирішення проблеми забруднення пластиком вимагатиме адаптації та впровадження нормативно-правової бази, аби забезпечити вищий рівень прозорості щодо наявності нафтохімічних речовин у всіх продуктах та процесах, а також збільшення кількості незалежних досліджень, які мають заповнити наявні та майбутні пробіли у знаннях.

Уникати хибних розв’язань пластикової кризи

Пластик — це широке різноманітне явище, що має складний життєвий цикл, у якому задіяно чимало сторін. Відповідно зниження токсичних наслідків пластику потребуватиме низки рішень і варіантів. Адекватне вирішення проблеми забруднення пластиком та його наслідків для здоров’я людини вимагає від нас не створювати ще більше (і щораз складніших) проблем для довкілля у намаганнях вирішити цю.

У центр рішень ставити права людини і людське здоров’я

Рішення на кожній стадії життєвого циклу пластику мають прийматися із дотриманням прав людини на здоров’я та здорове довкілля. Попри деяку невизначеність, що потребує подальших незалежних наукових досліджень, наявна інформація про серйозні наслідки життєвого циклу пластику для здоров’я людини, зафіксована в цьому звіті, обумовлює використання до життєвого циклу пластику підходу, що ґрунтується на принципі обережності, а також загального зниження виробництва та використання пластику.

Вбудовувати у рішення принципи прозорості, спільної участі та права на захист

Ключем до успіху у виявленні, проєктуванні та реалізації можливих вирішень кризи, пов’язаної зі забрудненням пластиком, є прозорість. Як було зазначено вище, прозорість потрібна, аби визначати природу та розмах впливу токсичного матеріалу, а також оцінювати можливі негативні наслідки для здоров’я та довкілля від технологій, які просувають такі «рішення» проблеми забруднення пластиком, як інсинерація та технології перетворення пластику на паливо. Як зазначено у заяві спеціального доповідача ООН щодо токсичних речовин: «Право жертв на ефективні засоби, право на дієву участь, право не бути суб’єктом експериментів без згоди, право на найвищі досяжні стандарти здоров’я та низка інших прав людини — все це було порушене обширними інформаційними прогалинами щодо життєвого циклу речовин і відходів”.

Думати глобально, діяти повсюдно

Виробництво, використання та утилізація пластику в усьому світі переплетені ланцюгами поставок, які перетинають туди й назад кордони, континенти й океани. Наразі намагання вирішити проблему наслідків пластику для людського здоров’я здебільшого нехтують глобальними вимірами життєвого циклу пластику. Як наслідок заходи, що є успішними на місцевому рівні, або вирішують проблему єдиного потоку продукції, нерідко послаблюються чи нейтралізуються виникненням нових видів пластику, новими шляхами впливу та новими добавками. Доки зусилля на всіх державних рівнях не враховуватимуть повний життєвий цикл пластику, нинішній фрагментарний підхід до вирішення проблеми кризи, пов’язаної зі забрудненням пластиком, не спрацьовуватиме.

Наразі зусилля щодо вирішення проблеми кризи, пов’язаної із забрудненням пластиком, мають обмежені успіхи через низку чинників: масштаб та складність наслідків, обмеження систем оцінювання ризиків, невідомі кумулятивні ефекти й обмежені дані щодо впливу, довгі та складні ланцюги постачання, величезні фінансові інтереси щодо збереження наявного становища, та заперечення промисловістю наслідків для здоров’я. І хоча економічні інтереси виробників пластику справді величезні, фінансові втрати суспільства не менш значні.

Висновки цього звіту переконливі. Навіть за доступності лише обмежених даних, токсичні наслідки життєвого циклу пластику для людського здоров’я — незліченні. Ще чимало дій знадобиться, аби подолати цю загрозу для людського життя і прав людини, та вже ясно: потрібні негайні міжнародні дії, щоб знизити масштаби виробництва та використання пластику й пов’язаних із ним токсичних хімікатів.

Абревіатури

BBP Benzyl butyl phthalate (Бензил бутилфталат)
BP British Petroleum
BPA Bisphenol A (Бисфенол А)
BTEX Benzene, toluene, ethylbenzene, and xylene (бензен, толуен, етилбензен, ксилен)
CO Чадний газ (монооксид вуглецю)
CO2 Вуглекислий газ (диоксид вуглецю)
CO2 eкв. Еквівалент вуглекислого газу decaBDE Decabromodiphenyl ethers (декабромодифенилові етери)
DEHA Di(2-ethylhexyl) adipate (Ди (2-етилгексил) адипат)
DEHP Bis(2-ethylhexyl) phthalate (Бис (2-етилгексил) фталат)
DiNP Diisononyl phthalate (Диізононілфталат)
H2S Сірководень (гідроген сульфід)
HCB Hexachlorobenzene (гексахлорбензен)
HDPE High density polyethylene (Поліетилен високої щільності)
IPEN International POPs Elimination Network (Міжнародна мережа НУО з ліквідації СОЗ)
LDPE Low-density polyethylene (Поліетилен низької щільності)
MDI Methylene diphenyl diisocyanate (Метилендифенілдиізоціанат)
Mт Метричні тонни
NOx Оксиди азоту
OctaBDE Octabromodiphenyl ethers (Октабромодифенілові етери)
OSHA Occupational Safety and Health Administration (Управління з охорони праці)
PBDEs Polybrominated diphenyl ethers (Полібромовані дифенілові етери)
PCB Polychlorinated biphenyls (Поліхлоровані бифеніли)
PCDDs Polychlorinated dibenzo-p-dioxins (Поліхлоровані дибензо-p-диоксини)
PCDFs Polychlorinated dibenzofurans (Поліхлоровані дибензофурани)
PCTP Pentachlorothiophenol (Пентахлоротіофенол)
PE Polyethylene (Поліетилен)
PentaBDE Pentabromodiphenyl ethers (полібромовані дифенілові етери)
PET Polyethylene terephthalate (Поліетилентерефталат)
PFAAs Perfluoroalkyl acids (Перфторалкильні кислоти)
PFAS Per and polyfluoroalkyl substances (пер- та поліфторалкильні речовини)
PFHxS Perfluorohexane sulfonic acid (Перфторгексансульфонова кислота)

PFOS Perfluorooctane sulfonate (Перфтороктансульфонат)
PHA Polyhydroxyalkanoate (Полігідроксиалканоат)
PHOA Perfluorooctanoic acid (Перфтороктанова кислота)
PLA Polylactic acid (Полімолочна кислота)
PP Polypropylene (Поліпропілен)
PP&A Polyester, polyamide, and acrylic (Поліестер, поліамід та акрил)
PS Polystyrene (Полістирен)
PUR Polyurethane (Поліуретан)
PVC Polyvinylchloride (Полівінілхлорид)
REACH Registration, Evaluation, Authorisation, and
Restriction of Chemicals (Реєстрація, оцінка та авторизація хімічних речовин)
SCCPs Short chain chlorinated paraffins (Хлоровані парафіни з коротким ланцюгом)
SOx Оксиди сірки
TNPP Tris(nonylphenol) phosphite (Трис (нонілфенол) фосфіт)
USEPA United States Environmental Protection Agency (Агентство з охорони довкілля США)
АФК Активні форми кисню
ДНК Дезоксирибонуклеїнова кислота
ЕР Ендокринні руйнівники
ЄАХР Європейське агентство хімічних речовин
ЄС Європейський Союз
КПСОЗ Комітет з перегляду стійких органічних забруднювачів
ЛОС Леткі органічні сполуки мкм мікрометр
МКНС Місцевий комітет з надзвичайних ситуацій мч Масова частка
НДР Ненавмисно додані речовини
НЗП Небезпечні забруднювачі повітря
НУСОЗ Ненавмисно утворені СОЗ
ПАВ Поліциклічні ароматичні вуглеводні
РВТР Реєстр Викидів Токсичних Речовин
РНК Рибонуклеїнова кислота
РПГ Рідини природного газу
СБТ Стійкий, біоакумулятивний та токсичний
СЗВ Спілка занепокоєних вчених
СОЗ Стійкі органічні забруднювачі
ТЧ Тверді частинки
УФ Ультрафіолет
ЦКЗ Центри з контролю та профілактики захворювань у США
ШКТ Шлунково-кишковий тракт