Російське вторгнення жорстко засвідчило залежність Європи від викопного палива, особливо російської нафти та газу.
У серпні 2022 року, коли Європейський Союз (ЄС) стикнувся із суворою реальністю, обмеживши доступ до російських викопних видів палива, держави-члени ЄС зобов’язалися скоротити споживання газу щонайменше на 15% до 31 березня 2023 року. Тоді як у державах-членах, на зразок Німеччини, громадськість закликають приймати холодний душ та зменшувати обігрів, щоб знизити загальне споживання викопного палива, ЄС укладає або шукає нові торговельні угоди для забезпечення постачання в холодніші місяці року, зокрема зі Сполученими Штатами Америки (США) й африканськими країнами, як-от Сенегалом. Уряди країн ЄС не лише вимагають більше дій та адаптації — від звичайних громадян, ніж від секторів промисловості, що споживають левову частку запасів викопного палива й енергії; вони повністю ігнорують величезний потенціал скорочення споживання викопного палива через відмову від зайвого його використання.
Питання продуктів нафтохімії та пластику є знаковим у цій проблемі. Якби світові виробники продуктів нафтохімії були країною, вони були б третім найбільшим споживачем нафти та четвертим найбільшим споживачем газу у світі. На сьогодні ця галузь є найбільшим рушієм підвищеного попиту на нафту та газ на планеті, що підживлює кліматичну кризу та її руйнівні наслідки для найвразливіших груп населення та екосистем. Утім така паливнозатратна індустрія лишається повністю ігнорованою під час публічних обговорень ЄС щодо енергетики та клімату, навіть тоді, коли Європа протистоїть жорстокій війні на своїх кордонах, а також безпрецедентній енергетичній кризі та катастрофічним кліматичним наслідкам. Це відбувається попри наявність чітких і реальних шляхів скорочення споживання одного з основних продуктів нафтохімії — пластику.