В липні цього року наша колега, Ольга Білоніжка, мала нагоду пройти стажування у пілотному проєкті «Партнерство для сталої реконструкції України» від Фундації Партнерства (Nadace Partnerství) у місті Брно, Моравський край, Чехія.
Програма мала на меті показати найкращі практики реалізації екологічних, енергоефективних та людино орієнтованих рішень у найрізноманітніших сферах, починаючи від системи управління відходами й закінчуючи досвідом управління невеличкими селами та містами в Моравському краю, для подальшої імплементації цих практик при відбудові України.
На стажуванні були представники українського бізнесу, влади та громадянського суспільства. Ольга власне була в когорті останніх, представляла громадську спілку “Український Альянс Нуль Відходів”.
“То що ж по zero waste практиках у Брно?” – спитаєте ви. Читайте далі.
На превеликий жаль, у Брно сміття, яке є, на нашу скромну думку, безцінним ресурсом, спалюють. В регіоні діє один waste-to-energy завод, фірми Sako. Компанія функціонує як комунальне підприємство, і є єдиною, яка займається питанням управління відходами у місті. Фірма позиціонує себе довкіллєво чистою та проблемовирішуючою установкою, проте це далеко не так, і ось чому:
1.Історична тяглість. Перший сміттєспалювальний завод на території Чехії був побудований у 1905 році, він також вважається одним з перших в Європі. Завод продукував електроенергію, й спалював все, що на той час вважалося сміттям, зокрема й цінні матеріали, такі як метал, дерево, текстиль. Представники компанії пишаються цією історичною тяглістю і впевнені, що сміттєспалювання й надалі успішно функціонуватиме.
На щастя, людство не стоїть на місці й численні дослідження показують, що є більш безпечні та більш довкіллєво та людино орієнтовані рішення поводження з відходами, на відміну від сміттєспалювання, проте їм не приділяють належної уваги – business as usual, як то кажуть.
2. Продукування небезпечної золи. За словами представника компанії, в Брно сортують небезпечні відходи і ймовірність їх потрапляння в загальні контейнери низька.
Проте чи справді це так? Не знаємо, але дивлячись на всі цінні матеріали, які чомусь, таки потрапили в котлован для спалювання, ймовірність, що там опинилися батерейки або інші небезпечні відходи — висока.
Справедливості заради, важливо зазначити, що на в’їзді на територію заводу стоять датчики у вигляді 2 невеличких стовпів, які б мали виявляти небезпечні відходи в сміттєвозах, проте чи справляються вони з цим, і чи вибирають працівники компанії одну батарейку з цілого сміттєвозу — питання відкрите.
Відповідно, спалюючи небезпечні відходи, ми отримуємо меншу кількість, ще більш токсичних, відходів (золу), яку в рази важче захоронювати на полігоні, і яка забруднює довкілля, а також є шкідливою для здоров’я людини.
Важливо додати, що в Брно ви маєте можливість здати батарейки, лампочки та електроніку у деяких супермаркетах, а також в контейнери, які стоять по цілому місту, для подальшої утилізації.
Натомість медичні відходи, які також вважаються небезпечними, ви можете здати в будь-яку аптеку, окремих контейнерів на вулиці для цього типу відходів немає. Зібрані медичні відходи їдуть на сміттєспалювальну установку, яка стоїть на території діючої лікарні у місті Угерське Градіште.
3. Неможливість переходу до кругової економіки та реалізації принципів zero waste.
Представники компанії відкрито сказати, що купують сміття в сусідніх регіонах, оскільки для функціонування сміттєсплаювальних установок та для продукування енергії, постійно потрібна певна кількість відходів, яких їм бракує.
Що ми маємо?
- Постійну необхідність продукувати велику кількість сміття;
- незацікавленість впровадження принципів zero waste. Чому? Дивимося попередній пункт.
Результат:
- функціонування лінійної економіки (виробили-спожили-спалили);
- неможливість перейти до кругової економіки, адже 30 000 мешканців міста залежить від теплоенергії, яку продукує завод.
Відповідно до Директиви про відновлювані джерела енергії (2018) (англ. “Renewable Energy Directive” — REDII), електроенергія від спалювання не вважається зеленою та не рекомендується ЄС для подальшого розвитку та вкладання інвестицій.
4. Спалити не можна сортувати 🙂
Моравський край активно сортує — факт, на вулиці завжди можна знайти роздільні контейнери для скла, металу, упаковування від напоїв, біовідходи, подекуди ще й текстилю. В місті діє 37 станцій збору великогабаритних речей, таких як шини, меблі, техніка. До порівняння, у Львові, є лише одна така станція, хоча місто вдвічі більше за населенням.
При сміттєспалювальному заводі функціонує станція сортування, яка відділяє пластик різних кольорів та типів, метал, скло та інші ресурсоцінні матеріали. У місті окремо збирають органіку (харчові відходи та відходи садівництва), яку надалі везуть на станцію компостування.
Текстиль. Як уже зазначалося, ви його можете окремо здати, проте такі контейнери не так часто зустрічаються, як, наприклад для пластику. З зібраного текстилю місто виробляє лавки, а також інші меблі для міського користування. Доволі часто на вулиці можна помітити контейнери, де ви можете пожертвувати одяг, іграшки та інші корисні речі, які вам більше не потрібні, у благодійні магазини.
Підсумовуючи,
Моравський край, Брно, зокрема — регіон величезних можливостей для реалізації zero waste практик. Влада активно працює над удосконаленням системи управління відходами, і варто зазначити, що не всі муніципалітети підтримують ідею сміттєспалювання, як єдино правильного інструменту для розв’язання проблеми відходів. Містечко Жідлоховіце та мер Ян Вітула — яскравий приклад того, як можна йти проти загальноприйнятої системи управління відходами. Завдяки професіоналізму, сталим практикам, а також довгостроковому плануванню місто функціонує за приниципом zero waste, і не відправляє свої залишкові відходи на сміттєспалювання, як роблять всі сусідні містечка. Приклад Жідлоховіце ілюструє альтернативу, яка завжди є, навіть якщо для її реалізації треба більш систематично підходити до роботи, проте результат точно того буде вартий.
Вау) дуже корисно й цікаво, дякую!